БЛАГОДІЙНІ ЗАКЛАДИ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОЇ ЗОЛОТОВЕРХОЇ ОБИТЕЛІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

Прот.  Віталій КЛОС,

доктор церковно-історичних наук,

професор

 

БЛАГОДІЙНІ ЗАКЛАДИ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОЇ

ЗОЛОТОВЕРХОЇ ОБИТЕЛІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX – НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

 

Стаття присвячена розгляду діяльності благодійних закладів Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Подаються, зокрема, відомості про монастирську лікарню та готель, які безкоштовно або за невелику плату допомагали всім, хто цього потребував. Зосереджено увагу на процесі будівництва чернечої «странноприїмниці» та особливостях її функціонування.

Ключові слова: Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, Благодійні заклади, монастирська лікарня, монастирський готель для паломників.

 

Впродовж багатьох віків нашої історії монастирські осередки завжди, крім проповіді Слова Божого та виконання встановлених уставом і канонами правил та обов’язків, залишалися благодійними закладами, де могли отримати належну допомогу всі, хто цього потребував. Не було раніше, як ми маємо сьогодні, лікарень і дитячих будинків, не було мережі державних шкіл та всіх інших типів навчальних і наукових установ, не було державних бібліотек та архівів. Всіма цими складовими опікувалася в нас Православна Церква, яка створювала при храмах та монастирях, а особливо при єпархіальних центрах, цілу мережу різноманітних освітніх та благодійних установ, що давали можливість кожному знедоленому знаходити в них прихисток та допомогу. Тут знаходилися та примножувалися бібліотеки й формувалися архіви.

На нашу думку, найбільше в цьому напрямі потрудилися саме монастирі, де були всі необхідні умови та засоби для такої діяльності. Зрозуміло, що в ці часи монастирі володіли великими маєтностями: лісами, полями, озерами, сінокосами тощо. Завдяки цим маєтностям чернечі осередки мали можливість здійснювати благодійницьку діяльність. Торкнемося ж питання монастирських лікарні та готелю, які діяли в Золотоверхому монастирі у минулому.

Монастирська лікарня. У 1860–1870 рр. турботами настоятеля преосвященного Порфирія (Успенського) на господарському подвір’ї збудовано будинок лікаря [21, aрк. 1–5], економічний корпус, квасоварню [11, арк. 27]. Лікарня Свято-Михайлівського монастиря була гарною одноповерховою будівлею з ганком. У ній розміщувались такі кімнати: для лікаря, прислуги, медикаментів (ліве крило); склад, сіни, кухня, палата для хворих (праве крило); посередині велика зала, навпроти якої вхід, а з протилежного боку від входу велика ванна; по правий і лівий бік від зали по дві кімнати для різних хворих – для зовнішніх хвороб, для внутрішніх хвороб, для хворих на тиф та на інші епідемії [19, арк. 9, 10].

У лікувальному приміщенні постійно знаходився лікар, фельдшер та прислуга, а також було аптечне приміщення [8, арк. 3 зв.]. Лікування для монастирської братії і для бідних паломників проводилось безкоштовно. Спочатку (1897 р.) лікувальне приміщення вміщало 15 ліжок, а вже на початку XX ст. лікарня була розрахована на 23 ліжка. У 1897 р. утримання лікувального закладу обходилось монастирю в 2500 рублів [9, арк. 2]. За рік її відвідувало близько 253 чоловік з ченців та близько 4639 осіб світських [7, арк. 2].

Готель для паломників. До побудови цегляних готельних корпусів Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі на цьому місці до 1847 р. існувало тільки кілька дерев’яних старих будинків, відгороджених від монастиря дерев’яною огорожею. У 1847 р. преосвященний Аполлінарій (Вигилянський) збудував тут двоповерховий дерев’яний дім і для ведення справ по цьому готельному будинку запросив благонадійного чоловіка з відставних військових, облачив його в рясофор з іменем Воніфатій. Також доручив йому збір коштів для будівництва цегляної будівлі. Праця отця Воніфатія увінчалась успіхом, і на зібрані кошти в 1857 р. він почав будівництво цегляного двоповерхового будинку з великим підвалом (так званий старий корпус готелю). Збудований він був 1858 р. при преосвященному Антонії (Амфітеатрові).

Досить цікаві відомості є у фонді Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (№ 169) у ЦДІАК України щодо початку будівництва будинку для подорожуючих. Так, зокрема, на ім’я преосвященного Аполлінарія неодноразово приходили грошові надходження з умовою використати їх саме на влаштування в монастирі готельного приміщення для паломників, а також щоб в ньому була влаштована кімната для хворих. Зокрема, в листопаді-грудні 1852 р. та січні-лютому 1853 р. було надіслано, за повідомленням настоятеля, монастирському Правлінню 271 руб. 20 коп. сріблом з Астрахані та Олександрії (Херсонської губ.). Ці кошти після відповідного запису було внесено в банк для приросту відсотків до часу належного їхнього використання [25, арк. 13, 19].

Зрозуміло, що все це було виконано згідно з настановою преосвященного і, крім того, про це було повідомлено Київську Духовну Консисторію. Все це здійснив скарбник ієромонах Филимон 18 лютого 1853 р., отримавши з банку білет за № 729. Під цією справою підписались намісник ієромонах Макарій, той же скарбник ієромонах Филимон, ризничий ієромонах Софроній та келар священик Іоанн Шубін [25, арк. 3–4].

Разом з тим, з інших документів дізнаємось про подібні анонімні пожертвування для того ж будівництва. У них знову ж згадується кімната для хворих. Так, 17 листопада того ж року було отримано єпископом Аполлінарієм 150 руб., а 27 грудня – 100 руб. сріблом [25, арк. 13, 19].

Багато пожертвувань надходило від тих паломників, що тимчасово проживали в Золотоверхому монастирі у дерев’яному готельному корпусі. Для цього була видана Правлінням монастиря спеціальна книга запису цих надходжень. Запис почався в ній з лютого 1867 р., а завершився в грудні 1869 р. На місяць, згідно зі списком, в “странноприїмниці” проживало близько 30 осіб, які жертвували від 1 до 20 руб. Наприклад, за весь 1868 р. сума цих надходжень становить 996 руб. 95 коп. Отож із цього джерела пожертв за рік на готельне будівництво надходило близько тисячі рублів сріблом [14, арк. 3–6 зв., 18 зв.].

Отже, церква в монастирському цегляному готельному корпусі в ім’я Смоленської ікони Божої Матері почала будуватись на добровільні пожертви у 1857 р. при преосвященному Аполлінарії (Вигилянському) (1845–1858), а завершена була в 1858 р. при його наступнику преосвященному Антонії (Амфітеатрові) (1858–1859) й ним же освячена. Багато потрудився, як відзначалось, при будівництві цього готельного корпусу досить відомий подвижник ієромонах Воніфатій, працею якого була розбудована і Феофанія [2, с. 35].

Церква готельного корпусу цегляна, двоярусна, збудованого в 1857–1858 рр. [3, с. 105, 106]. Вона була вкрита залізом та пофарбована зеленим кольором. Мала великий дерев’яний купол, позолочений листовим золотом [10, арк. 3]. Престол та жертовник у ній були із кипарисового дерева, привезеного з Єрусалима. Вівтар прикрашений іконами різних святих. Іконостас дерев’яний, чотирьохярусний, з позолоченими карнизами на білій основі. Перед тим він був влаштований в 1832 р. при преосвященному Кирилі (Куницькому) (1828–1839) у Хрестовій церкві, при настоятельських келіях, а в 1856 р. перенесений в “Странноприїмний” храм [4, с. 89]. На храмовій іконі срібна риза [3, с. 89]. Царські врата різьблені, позолочені з іконами. Намісних ікон шість, в інших ярусах вміщено ікони різних святих [2, с. 34, 35]. Церква розписана олійними фарбами, й на стінах ікони різноманітних святих [2, с. 166]. Стеля храму прикрашена золотими зірками. Неподалік, між трапезною й “Странноприїмницею”, стояла дерев’яна квасоварня та на готельному подвір’ї – різні допоміжні “служби странноприїмниці” [2, с. 74]. У 1858 р. церква добудована із західної сторони, а в 1859 р. – зі східної [12, арк. 3 зв.].

Як не дивно, але цей готель приносив ще й певний прибуток, який, наприклад, у 1859 р. становив 565 руб. Джерелом прибутків, крім церкви в ім’я Смоленської ікони Божої Матері, розміщеної в ньому, певне, були спеціальні приміщення в готелі, на зразок шпиталю, де кожен охочий за певну плату міг доживати віку, маючи від монастиря харчі та одяг, а іноді навіть поміч оглядальників [1, с. 95]. В одній з окремих келій монастирського готелю жив деякий час М. Максимович. Шостого вересня 1871 р. він із благословення адміністрації обителі відзначав подвійне свято – свій день народження і 50-річчя літературної діяльності. На ці урочистості до Свято-Михайлівської обителі з’їхалась уся наукова еліта Києва [1, с. 96].

“Странноприїмниця” (готель) пізніше складалася з двох корпусів, з’єднаних разом. З них давніший корпус збудовано в 1858 р. при преосвященному Аполлінарії разом із храмом на честь Смоленської ікони Божої Матері. Новіший же – в 1883 р. (сучасний корпус № 4В) при преосвященному Віталії (Іосифові) (1883–1885), а внутрішнє оздоблення було завершено вже при його наступнику преосвященному Ієронімі III (Екземплярському) (1885–1889). Преосвященний Віталій був переведений на Тамбовську кафедру.

Згідно зі статистичними відомостями про нерухоме майно, поданими Свято-Михайлівським монастирем в Міністерство фінансів, від 18 травня 1883 р., в обителі у наявності був тільки один двоповерховий будинок з підвалом. А це означає, що на цей час 2-й готельний корпус ще не існував, а був тільки в проекті та майбутніх планах [16, арк. 5 зв.]. Ймовірно, він був збудований на кілька місяців пізніше, наприкінці будівельного сезону. Вказується також, що “странноприїмний” дім існує тільки для тимчасового розміщення богомольців, а не для постійного їхнього тут проживання на правах оренди [16, арк. 6]. У більшості всі проживаючі, за деяким винятком, жили в цьому будинку тимчасово, поки були на послуху в обителі.

Добровільні пожертви отримував монастир і на будівництво другого готельного корпусу. Монастирським Правлінням була видана спеціальна книга для ведення запису цих надходжень. У більшості своїй це були пожертви богомольців, що зупинялись на ночівлю в Богородицькому відділенні монастирських келій. У 1873 р., згідно з цим записом, можна прочитати про таких жертводавців: дворянин Федір Костянтинович Антушевич, відставний підпоручик Ігнатій Фортунатов Завадський, другої гільдії купчиха Олександра Миколаївна Неберинова, відставний поручик Олександр Кузьмич Волков, саратовський міщанин Матвій Сергієв Овчинніков та ін. [15, арк. 1, 4 зв.].

У ЦДІАК України (Ф. № 169) міститься проект на будівництво цієї двоповерхової прибудови до старого готельного корпусу. Він був затверджений Київською міською управою 10 жовтня 1883 р. У проекті, зокрема, йдеться: “За цим проектом дозволено проведення робіт з тим, щоб через кожні 12 сажнів були влаштовані кам’яні «брантмауеры» на 1 аршин вище даху, сходи із негорючих матеріалів, дах залізний, димові труби прямі без «борововъ», щоб не влаштовувались ззовні будівлі дерев’яні переходи, галереї та сходи, не було влаштовано на горищах житлового приміщення, щоб виступами, колонами і пілястрами, і сходами не було зайнято більше 6 вершків на тротуарі, який повинен бути влаштований без виступів, і щоб зовнішні стіни житлових приміщень були завтовшки не менше 2,5 цеглини.

Роботи мали проводитись під наглядом відповідального архітектора, від якого повинна бути доставлена в міську управу підписка. Взагалі ж будівництво повинно проводитись згідно з існуючими узаконеннями, і щоб лінії проекту були вказані міським землеміром із засвідченням про те на плані, щоб зовнішні стіни не були штукатурені, а будівля була зайнята під житло в 1-й рік побудови”. Внизу стоять підписи міського голови (К. Майгине) та архітектора (нерозбірливо) [20, арк. 2].

У цьому ж документі вміщено плани та проекти всіх готельних корпусів Золотоверхого монастиря, збудовані до XX ст. З креслення найстарішого готельного корпусу, в якому розміщувалася церква в честь Смоленської ікони Божої Матері, дізнаємось, що тут і справді були влаштовані на 1-му поверсі кімнати для хворих, трапезна, буфет, пекарня, кухня, фельдшерська, аптека і ще одна окрема кімната – для тих же хворих. На другому ж поверсі були кімнати для приїжджих, а в підвалі – знову ж кухня та кімнати [20, арк. 7].

На внутрішнє облаштування першої половини нового готельного корпусу було витрачено близько 10 000 руб. [3, с. 89]. Обидва корпуси двоповерхові, і в них містилося 47 номерів для паломників, які пропонувалися за невелику плату. Причому середній поверх нового корпусу в 1889 р. ще не був всередині завершений, а тому кількість номерів з часом збільшилась. Крім того, в обох корпусах був великий теплий підвал для безкоштовного перебування в нічний час бідніших паломників [3, с. 110].

Третій готельний корпус (сучасний корпус № 4Б) почали добудовувати до інших, древніших, в березні 1897 р. згідно з проектом академіка архітектури В. Ніколаєва. Він також був двоповерховий з великим напівпідвальним приміщенням. Згідно з цим проектом, мав подібний за оздобленням та архітектурними нюансами до своїх попередників вигляд [20, арк. 1].

У цьому ж фонді (№ 169) вдалось віднайти справу про сам процес будівництва нового готельного корпусу (1897 р.), за чиї кошти він був влаштований і практичні причини будівництва. Зокрема, в доповіді Його преосвященству Якову, єпископу Чигиринському, вікарію Київської Митрополії, настоятелю Свято-Михайлівського монастиря і Кавалеру Правління монастиря повідомлялося: “Монастирська будівля, в якій знаходилась лікарня (збудована при преосвященному Порфирії) для монастирської братії і богомольців із часом дуже сильно постаріла і подальше існування лікарні в цій будівлі неможливе. У той же час, відмічено, що відсутність лікарні при «странноприїмном» домі викликає справедливе невдоволення з боку хворих богомольців, які прибувають в Київ для поклоніння святині і тимчасово зупиняються для безкоштовного перебування на ніч в означеному готельному корпусі. А особливо це досить важко відбивається на хворих богомольцях бідного стану. Крім того, саму будівлю «странноприїмного» дому є необхідність розширити, тому що за розмірами в даний час вона не відповідає вимогам такого призначення… досить часто тепер стається, що багато з паломників, які прибувають із далеких міст Росії, не можуть знайти приміщення на ніч, або ж вміщаються досить тісно. А такий стан, сам собою не бажаний, викликає справедливе обурення прочан. Недостатність готельних приміщень ще більше відчувається з тих пір, як всі шляхи сполучення швидко вдосконалюються, а сам тариф по залізниці здешевлений, що викликало збільшення в Києві великої кількості богомольців, й ця обставина дасть можливість і бідному стану ревнителів благочестя, не дивлячись на відстань, поклонитись Київській святині.

На основі вищевикладеного, Правління монастиря пропонувало: 1) Будівлю «странноприімного» дому розширити, – за рахунок побудови нового, з східного боку, на 19 сажнів довжини, під загальний фасад корпуса, згідно доданого при цьому плану. 2) Цю прибудову використовувати: частину під номера для лікарні для богомольців і братії монастиря, а іншу – під приміщення для ночівлі паломників. Прибудова означеного корпусу за приблизними підрахунками коштує до 25.000 руб. Беручи до уваги те, що в монастирі, станом на 1 березня 1897 року, церковних грошей є 26.987 руб. 64 коп., а економічних – 35.700 руб 75 коп., а всього разом – 62.688 руб. 30 коп., то витрати на будівництво не будуть обтяжливими. Виконання всіх робіт планується провести господарським чином, як більш вигідним в економічному відношенні, під наглядом особливої будівничої комісії з таких осіб: єпархіального архітектора Володимира Миколайовича Ніколаєва та монастирської братії ієромонахів: Іларіона, Феофілакта, Феодосія і Леонтія.

Доповідаючи це Вашому Преосвященству, Правління монастиря просить Архіпастирського благословення: а) здійснити прибудову нового готельного дому внаслідок приєднання до вищезазначеного корпусу господарчим способом, не призначаючи на це особливих офіційних торгів і б) нині ж увійти в попередні контакти з торгівельними фірмами щодо купівлі матеріалу тощо” [23, арк. 2–3 зв.].

Зверху на цьому документі стоїть підпис, датований 12 березням 1897 р., самого настоятеля преосвященного Якова на дозвіл цих робіт, після повідомлення митрополита Київського. А внизу підписи: намісника ієромонаха Митрофана, скарбника ієромонаха Гавриїла та членів Правління – ієромонаха Іларіона, ієромонаха Феофілакта і “письмоводителя” ієромонаха Глікерія. Наступні аркуші цієї справи містять звернення до митрополита Київського з цього питання [23, арк. 4, 5]. А вже 28 квітня 1897 р. надійшло повідомлення з Київської Духовної Консисторії з резолюцією митрополита за № 1122 про дозвіл цих робіт, але з умовою, щоб вони відбувались під наглядом кваліфікованого архітектора, з якого необхідно взяти відповідну розписку. Після завершення робіт в Консисторію надіслати детальний звіт про всі витрати [23, арк. 6–7 зв.].

Також маємо достовірні дані про тих, хто проводив усі роботи з будівництва та постачання матеріалів для нього. Так, після проведення відкритого обговорення з усіма можливими на той час спеціалістами, при їхньому загальному зібранні, Правління монастиря вибрало найбільш здібних людей і врахувало, відповідно, фінансові деталі угоди з ними. Після певного змагання і розгляду поданих заяв виявилось, що в більшості випадків найнижчу ціну заявили такі особи: 1) кам’яних робіт – Яків Дорофейович Бобров, 2) столярних робіт – Трофим Макечев, 3) по земляних роботах та доставці піску – Григорій Кожевников та ін. Цікаво, що в зазначених змаганнях брало участь і духовенство Києво-Печерської Лаври, яке хоч і запропонувало дещо вищу ціну за свою цеглу, все ж було прийняте до уваги. В них Золотоверхий монастир замовив 100 000 штук цегли за ціною 17 руб. 50 коп. за тисячу. Було прийнято розумне рішення щодо постачання піску. Платили за нього від кількості покладених цеглин, а не його обсягу (за тисячу покладених цеглин – 1 руб.). Дізнаємося, що майстер з викладання цегли (беручи 4 руб. за тисячу) зобов’язувався закінчити роботу за два місяці [23, арк. 8–11 зв.].

Заслуговує уваги і те що, згідно з доповіддю монастирського Правління та відповідною резолюцію настоятеля, до новозбудованого корпусу мала бути перенесена і бібліотека монастиря. Її передбачалось помістити в нижньому поверсі будівлі у зв’язку з невідповідністю та неналежністю попереднього місця (співецького корпусу), де вона знаходилась. Тому наперед планувалось провести відповідні облаштування, купівлю необхідних рейок, вартістю додаткових 400 руб. [23, арк. 34, 34 зв.].

Всього цегли, яку в більшості брали із заводу проф. В. А. Суботова, на цей корпус пішло 474 530 штук, про це заявив підрядник кам’яних робіт Антон Пенькін [23, арк. 49, 70]. Академіку архітектури В. Ніколаєву заплатили, згідно з договором, 1% від усіх витрачених коштів на будівництво. Отож всього витрачено 21 668 руб. 82 коп., відповідно, архітектору – 216 руб. 63 коп. [23, арк. 87, 90, 90 зв.].

Крім цих подробиць, у зазначеній справі наводиться ще багато подібних, цікавих і не дуже деталей щодо будівництва цього, третього за рахунком, готельного корпусу, а саме – хто здійснював перевезення цегли, скільки землі було вийнято і вивезено, скільки коштували штукатурні та інші роботи щодо подальшого влаштування його та ін. Але ці деталі можуть зацікавити тільки вузьке коло спеціалістів певного напряму діяльності, як, наприклад, реставраторів.

У 1903 р. монастирське Правління звернулося до преосвященнійшого Агапіта, єпископа Уманського, настоятеля Золотоверхої обителі з пропозицією розширення готельного комплексу оскільки “Монастирські кам’яні будівлі странноприїмного комплексу… згідно розмірів не відповідають вимогам свого призначення. Маловмістимість цих будівель насамперед досить сильно відбивається на бідних паломниках, що прибувають у Київ для поклоніння святим і тимчасово зупиняються на безкоштовну ночівлю тут. Досить часто стається так, що багато прочан, які прибули з далеких місць Росії, не знайшовши для себе кімнати в монастирському готелі, з жалем, поза своїм бажанням, вимушені шукати притулку в місті, серед мирської марноти та шуму. Тому цей недолік викликає справедливе невдоволення серед паломників”.

Внаслідок вказаних причин монастирське Правління пропонує: 1) будівлю странноприїмниці розширити через прибудову зі східного боку корпуса довжиною 29 сажнів, під загальний фасад згідно зі складеним єпархіальним архітектором планом; 2) цю прибудову пристосувати для ночівлі паломників. Відповідно до попередніх підрахунків Правління, ця будівля монастирю мала обійтися в 50 тисяч руб., які обитель поступово мала отримати з різних джерел. Будівництво пропонується провести господарським способом як більш вигідним з економічної доцільності під наглядом єпархіального архітектора та особливої комісії з монастирської братії: економа ієромонаха Леонтія, наглядача странноприїмного дому ієромонаха Сергія і контролера ієромонаха Іони. Внизу документа стоять підписи намісника ігумена Митрофана, скарбника ієромонаха Гавриїла, членів Правління ієромонаха Феофілакта й ієромонаха Глікерія. Преосвященний Агапіт своєю резолюцією від 10 березня 1903 р. дав благословення на будівництво цього корпуса [24, арк. 2, 2зв.].

Цегла була покладена за 2,5 місяця. У цьому корпусі одразу було зроблено парове опалення, вентиляцію, електричне освітлення. За процесом будівництва стежив єпархіальний архітектор Е. Єрмаков. Задіяно було 30 пар робітників. Було придбано меблі прекрасної якості віденської фабрики “Кон”. Будівництво завершилося в серпні 1904 р. [24, арк. 4–357].

Міська управа попередила Правління монастиря, що необхідне завезення землі для ремонту відкосів на Володимирській гірці. Робити це тільки тачками. Земля повинна втрамбовуватись згідно з попередньо визначеними терасами робітниками, яких призначить Управа. В кінці стоїть підпис голови “садовой” комісії С. В. Ромишова [24, арк. 56, 57].

У 1907 р. був збудований ще один триповерховий з підвальним приміщенням монастирський готельний корпус із південно-східної сторони. У готельних корпусах розміщувались виключно богомольці, щоб отримати тимчасовий притулок [16, арк. 6].

Із 1913 р. при готелі існував єдиний у Старокиївському поліційному відділку нічліжний притулок змішаного типу. Прочан у ньому розміщували в окремих невеликих кімнатах, заставлених ліжками [1, с. 96]. У цьому ж році в Києві проходила сільськогосподарська виставка, і її комітет звернувся до монастирського правління з проханням розмістити в його готелі своїх відвідувачів. Тоді для гостей відвели 200 місць (з платою по три копійки за добу з кожної особи) та ще 8 номерів з ліжками й матрацами (без білизни), для керівників екскурсійних груп (з платою за добу від 50 коп. до рубля) [26, арк. 2, 3]. У 1913 р. 1-й готельний корпус отримав прибуток 1937 руб. 70 коп. Із них 466 руб. 15 коп. – витрати обителі на утримання цього странноприїмного дому. Станом на 1917 р. готельні приміщення приносили найбільші прибутки в скарбницю монастиря (101 651 руб. 55 коп. в рік) [27, арк. 5 зв.].

У 1914 р. в другому корпусі монастирського готелю, братській лікарні та корпусі для співців проходили лікування 450 поранених і хворих воїнів царської армії. Монастир надав з благодійною метою безкоштовно свої будівлі на період ведення військових дій. У зв’язку з цим намісник монастиря ієромонах Феогност через монастирське Правління та з відома преосвященнійшого настоятеля обителі звертався до Правління Київського електричного товариства з проханням дозволити на період перебування в означених корпусах на лікуванні хворих і поранених воїнів надавати електроенергію безкоштовно [17, арк. 1, 2].

Так, на монастирському утриманні тут проживали колишні солдати царської армії, офіцери, що були поранені в бою, тощо. Наприклад, у 1917 р. у готелі монастиря разом з іншими проживала 151 особа “запасных нижних чинов обоего пола” і 95 чоловік “деньщиков раненных, офицеров” [18, арк. 6 зв., 7].

На жаль, пізніше при більшовицькій владі у 1919-х рр. ці корпуси, як і інші будівлі Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, були націоналізовані, тобто конфісковані державою. А з часом ці три готельних корпуси були спотворені добудовою ще двох поверхів.

 

Використана література

 

1. Галайба В. Життя монастирське. Останнє століття // Пам’ятки України. – К., 1999. – Ч. 1. – С. 95.

1. Євстратій (Голованскій), іером. Кієво-Златоверхо-Михайловскій первоклассный монастырь и его скитъ Феофанія. Монастырь сей современенъ св. равноапостольному князю Владимиру. Сочиненіе сіе на пользу означеннаго монастыря. Того же монастыря ієромонахъ Евстратій Голованскій. – К.: Тип. В. П. Давиденко, Михайловская улица, собств. дом, 1878. – 215 с. + IX с.: іл.
2. Кіево-Златоверхо-Михайловскій монастырь: Исторіческій очеркъ отъ основанія его до настоящаго времени. – К.: Издание означеннаго монастыря, Тип. С. В. Кульженко, Ново-Елисаветинская ул., собств. д., 1889. – 139 с.
3. Петровскій С., свящ. Златоверхій Михайловскій монастырь въ Кіеве: Историческій очеркъ и современное состояніе Обители. – Одесса: Типогр. и Хромолитографія Е. И. Фесенко, Ришельевская улица, собст. д. № 47-й, 1902. – 96 с.
4. ЦДІАК України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 268.
5. ЦДІАК України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 4353.
6. ЦДІАК України. Ф. 127. – Оп. 1005(1911 г.) – Спр. 116.
7. ЦДІАК України. Ф. 127. – Оп. 876(1898 г.). – Спр. 760.
8. ЦДІАК України. Ф. 127. – Оп. 876(1898 г.). – Спр. 772.
9. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 1(1787 г.). – Спр. 10.
10. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 1(1789 г.). – Спр. 15.
11. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 1. – Спр. 10.
12. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6(1893 г.). – Спр. 315.
13. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 1095.
14. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 249.
15. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 315.
16. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 524.
17. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 587.
18. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 7(1853). – Спр. 95.
19. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 7(1854 г.). – Спр. 96.
20. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8 (1909 г.). – Спр. 4927.
21. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8(1853 г.). – Спр. 516.
22. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8(1897 г.). – Спр. 3834.
23. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 4385.
24. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 516.
25. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 5234.
26. ЦДІАК України. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 5387.