ІСТОРИЧНИЙ ШЛЯХ РІВНЕНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ

 

 

«Жнива багато, а женців замало.

Тож благайте Господаря жнива,

щоб вислав женців на жниво Своє»

(Мф. 9, 37-38)

Духовна освіта на території сучасної Рівненської області має глибоке історичне коріння і веде свій початок з княжих часів. Ще в добу свв. братів учителів слов’янських Кирила і Мефодія їхні учні та послідовники засівали зерно Христової віри не лише усним проповідництвом, а й словом писемним, книжним. Після 988 р. охрещення Київської Русі рівноапостольним князем Володимиром Великим і 992 р. після заснування єпископської кафедри у Володимирі на Волині справа духовної просвіти набула систематичного характеру. У княжих градах при соборних храмах і монастирях засновували князі духовні школи, в яких головним предметом викладання було Священне Писання. «Духовні школи княжої доби за змістом і характером були пройняті церковно-релігійним духом. На вміння читати святе Письмо, як і на саме читання, наші предки дивилися як на справу Богоугодну, спасіння душі, шлях до вічного життя в Царстві Небесному», – аналізує к.ц.і.н. В. Рожко [Рожко В. Рівненська духовна семінарія. – Луцьк: Медіа, 2006. – С. 6]. Про необхідність духовної освіти в той час свідчить церковний історик проф. І. Власовський: «Крім освіти для дітей тодішньої вищої верстви князі мали ще більшу потребу в належній підготовці кадрів духовенства при ширенні християнства посеред східного слов’янства. Школи для підготовки священиків і других членів кліру існували в дотатарську добу переважно при єпископських кафедрах» [Власовський І. Нарис історії УПЦ. – Т.1. – Київ: видавництво УПЦ КП, … С. 72].

Наступна литовсько-польська доба позначена подальшим розквітом духовної освіти на великій Волині. Її осередками продовжували бути православні монастирі та кафедральні собори, де викладачами незмінно були єпископи, ченці та біле духовенство. А після проведення політичної Люблінської та церковної Берестейської уній ініціаторами організації православного шкільництва стали церковні братства, в які об’єднувалися всі свідомі православні українці: міщани, духовенство, українська православна шляхта. На території сучасної Рівненщини з того часу залишились відомості про функціонування Острозького, Гощанського, Дубнівського та Степанського братств.

Тут же з’явилась Острозька академія — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа, заснована у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким. Престиж школи, науковий рівень навчання забезпечують викладачі. Чи не головна заслуга К.Острозького в тому, що він зумів зібрати під одним дахом видатних педагогів, і не лише українських, але й з різних куточків Європи. У школі-академії при дворі князя Острозького зібралося сузір’я талановитих, всебічно освічених, як на той час, людей. Захарія Копистенський так охарактеризував коло острозьких діячів: «Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських, … які знають богословіє й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріярхів східних». У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук’яновича, були «представники всіх галузей тодішньої науки — медицини, астрології, філософії, богослов’я, проповідництва», математики.

Як засвідчує один із найавторитетніших дослідників історії Острозької академії Ігор Мицько, запрошених фахівців «було тут більше, ніж у будь-якому навчальному закладі православного спрямування в Європі XVI–XVIII ст.» [Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576–1636). — К.: Вища школа, 1990. — 290 с.]. Більшість із них викладали в Академії, працювали в друкарні, входили до складу науково-літературного перекладацького гуртка. Гальшка Острозька, Василь-Костянтин Острозький, Христофор Філарет, Клірик Острозький, Зизаній Лаврентій, Никифор Парасхес Кантакузен, Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Іван Федоров, Дем’ян Наливайко, Андрій Римша, Кирило Лукаріс, Петро Конашевич Сагайдачний – всі ці імена пов’язані з Острозьким культурно-просвітницьким центром і є знаковими постатями історії України. Знаковим є також такий факт, що саме в Острозі відбулось найголовніше видання того часу — „Острозька Біблія“ (1581 р.) — основоположна книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання „Біблії“ було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів — на 8 років раніше. „Острозька Біблія“ й закурений порохом мушкет, — як влучно висловився Є. Маланюк, — це могло би бути гербом тієї вікопомної доби на переломі XVI–XVII століть».

Не можна оминути увагою і Пересопницький духовний культурно-освітній центр, де з’явилася ще одна знакова святиня українського народу – Пересопницьке Євангеліє (1557-1561 рр.), перший повний переклад канонічного тексту Четвероєвангелія із староболгарської мови на давньоукраїнську. Крім того, за своїм мистецьким оформленням їй немає рівних. Саме тому вона стала Головною книгою України: на ній присягають на вірність народові новообрані президенти України. Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька. Відомо, що над перекладом і переписуванням Євангелія працював Михайло Василієвич, син протопопа зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, маляр Федуско із Самбора. Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл.).

Ще один яскравий феномен духовної освіти на Рівненщині згадує В. Рожко у своєму дослідженні [Рожко В. Рівненська духовна семінарія. – Луцьк: Медіа, 2006. – С. 9] – це філія-академія в Гощі, заснована 1639 р. українською православною княгинею Раїною Соломорецькою з роду Гойських. Академія в Гощі – це філія Києво-Могилянської академії, яка була заснована з благословення великого митрополита Петра Могили, будучи переведеною з Вінниці. Ця філія проіснувала в Гощі до 1672 р.

Історичне знамено духовної освіти перейняла Волинська духовна семінарія, яка була заснована в Острозі 1796 р. першим поунійним православним єпископом Волині Варлаамом Шишацьким. Її острозький період сягає 1796–1825 років, коли вона була переведена до м. Ганнополя, а згодом 1835 р. – до Крем’янця, а 1902 р. – до Житомира. Варто згадати і про те, що одночасно із заснуванням ВДС в Острозі було створено духовне повітове, парафіяльне училище: «Острозьке повітове Духовне училище 1833 р. було переведено до Дермані, а 1877 року – до містечка Клевань і проіснувало там до 1920 року» [Рожко В. Рівненська духовна семінарія. – Луцьк: Медіа, 2006. – С. 11].

Історичний ланцюг духовної освіти був значною мірою перерваний світовими війнами, польською, німецькою і радянською окупацією Волинської землі. Однак благодатне і сильне зерно Слова Божого «Бо слово Боже живе i дiйове, та гострiше вiд усякого меча двосiчного: воно проникає до роздiлення душi й духу, суглобiв i мізкiв, i судить помисли й намiри сердечнi» (Євр. 4, 12) перемогло будь-який спротив чи то атеїстичний, чи то нацистський, чи то великодержавницький і шовіністичний, і у час доленосного кінця ХХ ст. дало добрі плоди оновлення церковного життя та духовної освіти у подіях, що відомі як «Третє відродження» автокефалії Української Православної Церкви. Таким чином, сучасна історія Рівненської духовної семінарії, як спадкоємниці славних Острога, Пересопниці, Дерманя, Гощі і Клеваня, співзвучна з історією свого рідного українського народу і його Церкви.

Отже, безпосередньо історія РДС має свою сучасну хронологію: період пастирських курсів – 1991-1996 рр.; період духовного училища – 1996-2000 рр.; період семінарський – поч. 2000 р.

Із проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р. та відродженням УАПЦ, постала необхідність у відповідних священичих кадрах для функціонування численних парафій, що почали переходити з лона РПЦ, тому було доцільно організувати відповідну освітянську структуру для утвореної Рівненсько-Острозької єпархії (30 червня 1991 р. у Луцьку в Свято-Хрестовоздвиженському храмі патріарх Мстислав (Скрипник), архієпископ Антоній (Масендич) та єпископ Миколай (Грох) здійснили архієрейську хіротонію над Полікарпом єпископом Рівненським і Острозьким). Тому новий керманич відчув нагальну потребу у відповідній кількості священиків і видав указ за № 36 від 3 липня 1991 р. про відкриття при єпархіальному управлінні пастирських курсів. Цікаво, що окремі кандидати починали церковну освіту ще в 1990 р. при невеличкій церкві св. Стефана, яка першою перейшла до УАПЦ. Протягом останніх місяців літа 1991 р. було здійснено перший набір на пастирські курси в кількості 28 чоловік, серед яких були переважно рівняни та жителі області, які вже мали світську освіту і певний фах. Керівником курсів був єпископ Полікарп, а першим викладачем – митр. прот. Петро Швець, який закінчив Ленінградську духовну академію. Термін навчання тривав лише 6 місяців, навчальна програма включала лише найнеобхідніші предмети з пастирського курсу, а навчання передбачалось у вечірній післяробочий час: біблійна історія (пн.), богослов’я (вт.), українська мова і література (ср.), історія церкви і України (чт.), церковнослов’янська та іноземна мови (пт.), літургіка в храмі (сб.). Заняття відбувались у приміщенні Народного дому в м. Рівне, що на вул. С. Петлюри.

25 червня 1992 р. відбулось об’єднання УПЦ на чолі з митрополитом Філаретом (Денисенком) та УАПЦ на чолі з патріархом Мстиславом (Скрипником) в єдину Помісну УПЦ Київський Патріархат. Це позитивно вплинуло на процес формування українських парафій і викликало ще більшу потребу в нових священиках. Тому новопризначений на Рівненську кафедру архієпископ Роман (Балащук) видав указ № 71 від 18 березня 1993 р. про початок роботи нових пастирських курсів при Рівненсько-Острозькому єпархіальному управлінні. Стати пастирями виявили бажання 14 абітурієнтів. Навчання відбувалось у приміщенні єпархіального управління за адресою: м. Рівне, вул. 16 Липня, 4-А. Знаково, що навчальний процес відбувався за попереднім планом і програмою протягом одного року, а основні предмети читали архієпископ Роман та прот. Адам Мельник, який мав вищу богословську освіту і перейшов до УАПЦ ще 1991 р. У такому вигляді курси функціонували до осені 1996 р. За архівними даними, протягом усього періоду існування (1991–1996 рр.) слухачами пастирських курсів були 37 чоловік. Особливістю цього періоду пастирських курсів було те, що фактично всі студенти приймали священичий сан і до сьогодні достойно здійснюють своє пастирське служіння у парафіях Рівненщини, України і навіть за її межами.

Подальше становлення парафіяльного життя у Рівненсько-Острозькій єпархії спонукало єпархіальну раду прийняти рішення про реорганізацію пастирських курсів у Рівненське духовне училище. 16 жовтня 1996 р. було направлено відповідне звернення для реєстрації до Священного Синоду УПЦ КП та органів місцевої влади Рівненської області та м. Рівного. Ректором Рівненського духовного училища став керуючий єпархією архієпископ Серафим (Верзун), який 29 жовтня 1996 р. затвердив новий статут закладу. Наступного року, 25 лютого 1997 р., постановою 2/3 зареєстровано РДУ Держкомом у справах релігії як духовний навчальний заклад. Серед викладачів були світлої пам’яті протопр. Феодосій Васєчко, здравствуючий протопр. Володимир Медвідь – обидва кандидати богословських наук, які здобули вчений ступінь ще у Ленінградській духовній академії. Навчально-виховний процес в училищі відбувався за програмою духовних семінарій нашої Церкви., а тому подальший розвиток духовної школи був історично визначений.

Щоправда, утворення Рівненської духовної семінарії було вповні заслугою нового очільника Рівненської єпархії Преосвященнійшого Даниїла (Чокалюка) єпископа Рівненського і Острозького з квітня 2000 р. Блаженної пам’яті владика Даниїл належав до числа тих ієрархів, які у своєму житті ставили собі головне завдання вповні послужити своєму рідному українському народу, бо «служити народу – то служити Богові!». Варто наголосити, що сам владика Даниїл мав дуже високу богословську освіту, закінчивши Одеську духовну семінарію, Московську духовну академію та аспірантуру Богословського факультету Салонікського університету. Він також мав великий досвід у справі відродження духовно-богословської освіти, адже ще у 1983 р. був викладачем та помічником інспектора Одеської духовної семінарії, з нового навчального 1991 р. призначений в. о. ректора, а з грудня того ж року ректором Київської духовної семінарії, де працював аж до 2000 р. За роки його ректорства Київські духовні школи – семінарія та академія – стали справжніми історичними спадкоємницями древньої Києво-Могилянської академії. А тому справа налагодження навчально-виховного процесу в РДС була історично приречена на неабиякий успіх. Таким чином, 14 грудня 2000 р. Священний Синод УПЦ КП ухвалив рішення (журнал № 31): благословити реорганізацію Рівненського духовного училища в семінарію; на прохання керуючого єпархією призначити ректором РДС прот. Ігоря Швеця.

Зростання авторитету РДС серед інших духовних навчальних закладів нашої Церкви: КДА і С, ЛДА, ВДС, ТДС було непростою справою, але все це професійно виконав талановитий керівник і перший ректор прот. Ігор Швець, який сам походив зі священичої родини та здобув високу освіту і мав великий досвід викладання та організації навчально-виховного процесу в духовній школі. Стараннями владики, отця-ректора було підібрано висококваліфікований склад викладачів, наприклад, з 25 чоловік усього викладацького складу 7 чол. були кандидатами богословських наук, 2 – кандидати історичних наук, 2 – кандидати філологічних наук. Схвальну оцінку утворенню семінарії у Рівному надає дослідник історії Православної Церкви на Волині В. Рожко: «Реорганізація Рівненського Духовного училища в семінарію надзвичайно позитивно відбилася на духовному її житті, зріс авторитет викладачів і вихованців в очах вірних, запанувала схвальна громадська опінія, а відповідно, і зріс контингент бажаючих навчатися на стаціонарному і заочному відділеннях духовного навчального закладу» [Рожко В. Рівненська духовна семінарія. – Луцьк: Медіа, 2006. – С. 9].

Окрасою духовної школи став студентський хор, що був створений стараннями матушки отця-ректора п. Неоніли Чобич-Швець. Невід’ємною частиною виховного процесу був послух, який головним чином виконували студенти у відновленому чоловічому монастирі у с. Пляшева «Козацькі могили», де першим насельником став архімандрит Олексій (Мензатюк). Згодом було утворено монастирі в Дубно – Свято-Варваринський, в с. Панталія – Свято-Хрестовоздвиженський, урочищі Гурби – Свято-Воскресенський на «Повстанських могилах». Активну участь у відновленні чернечого життя в цих обителях беруть і до сьогодні вихованці РДС.

У зв’язку з переведенням прот. Ігоря Швеця до Луцька як ректора ВДС, яка згодом отримала найвищий статус духовного навчального закладу – академії, з 1 грудня 2008 р. ректором Рівненської духовної семінарії став архімандрит Олексій (Мензатюк), кандидат богословських наук, який очолював школу до липня 2011 р. Отець-архімандрит доклав чимало зусиль для покращення викладання предметів, наведення дисципліни вихованців, сприяв поліпшенню побутових умов.

Із 1 серпня згідно з рішенням Священного Синоду (Журнал № 26 від 27 липня 2011 р.) в.о. ректора було призначено свящ. Віталія Лотоцького, кандидата богословських наук, якого від 24 жовтня 2011 р. за рішенням Синоду (Журнал № 35 від 21 жовтня 2011 р.) і було призначено ректором РДС. Він і очолює духовну школу до сьогодні.

Вихованці семінарії проходять богослужбову практику, співають у хорі та беруть участь у богослужіннях у кафедральних соборах м. Рівного та в монастирях Рівненської єпархії. Окрім того, студенти завжди були активними учасниками громадського життя Рівненщини та всієї України: брали активну участь у подіях Помаранчевої революції 2004 р. та Революції гідності 2014 р., в теперішній час налагоджують місійну та волонтерську діяльність у військових частинах Рівненщини.

За роки існування навчального закладу духовну освіту в ньому здобули сотні випускників, які стали відданими пастирями Церкви Христової, несучи своє служіння не тільки на Рівненщині, а й в інших областях України, а також за кордоном.

Семінарія має богословське відділення, яке готує бакалаврів богослов’я (термін навчання 4 роки). На відділенні є стаціонарна та заочна форми навчання. У семінарії вивчають Святе Письмо, богословські, історичні та гуманітарні науки, церковний спів. Семінарія має навчальний храм на честь св. апостола Андрія Первозванного, два гуртожитки, чудову бібліотеку (більше 15 000 книг, крім періодичних журналів і газет) та читальний зал.

У семінарію на стаціонарну форму навчання приймають осіб православного віросповідання чоловічої статі у віці до 35 років, які мають вищу, неповну вищу або середню освіту. На заочну форму навчання приймають осіб православного віросповідання чоловічої статі у віці до 45 років, які мають вищу, неповну вищу або середню освіту та одружені першим шлюбом. Студентів забезпечують гуртожитком і харчуванням. Після чотирьох років навчання студенти отримують диплом бакалавра богослов’я та право вступу до магістратури вищих духовних навчальних закладів УПЦ Київського Патріархату.

За рішенням педради та з благословення Високопреосвященнійшого Іларіона Архієпископа Рівненського і Острозького було відкрито регентське відділення з трирічною програмою навчання. Завідувачем цього відділення призначено дияк. Володимира Іваника, який є і диригентом архієрейського хору «Знамення» Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне. Випускники регентського відділення отримують диплом регента церковнопарафіяльного хору та вчителя предметів духовно-морального спрямування.

Останніми здобутками семінарії є щорічне проведення низки наукових заходів: у грудні – щорічні конференції на тему: «Значення Українського Православ’я у православному світі: історичний, богословський, канонічний аспект» та в травні – Андріївські читання. З приводу цього за рішенням педради було засновано видання щорічного історико-богословського журналу РДС (протокол № 9 від 29 серпня 2011 р.) – «Андріївський вісник» (надруковано вже чотири номери журналу). Духовна школа має також свій герб, що символізує головні віхи її діяльності.

Рівненська духовна семінарія – вищий духовний навчальний заклад закритого типу, який готує священнослужителів, працівників синодальних та єпархіальних управлінь, викладачів християнської етики та моралі й місій для Української Православної Церкви Київського Патріархату.

“Жнива багато, а женців мало” (Мф. 9, 37) – такими словами Ісус Христос сьогодні звертається до молодого покоління нашої України, яке обирає своє майбутнє. Сучасність може запропонувати непевній молоді стрімку кар’єру, багато грошей, успіх у побудові власної справи, але якою б престижною і якісною не була сучасна освіта і які б милозвучні гасла не ставила, однак жоден світський заклад не може задовольнити ту частину людини, яка називається душею. А тому у світлі духовно-моральних цінностей в умовах сучасного марновірства, гонитви за власним добробутом і багатством виняткову роль відіграє духовна освіта, яка велику увагу звертає на людину як на духовну істоту. Студенти духовних навчальних закладів сьогодні можуть отримати не тільки хороші знання й життєво необхідні навички, а й засвоїти головні життєві принципи християнської моралі, духовності та благочестя.