Митрополит Іларіон та Іларіон, схимник Печерський — це одна й та сама постать

ilarion

 

 3 листопада за «новим стилем» ― день пам’яті прп. Іларіона Схимника. А свт. Іларіон Київський поки не має окремого дня пам’яті. Ототожнення двох подвижників є пізньою традицією, однак день пам’яті першого ― привід згадати й про другого.

Звідки відомо про святителя?

  •  Літописна «Повість минулих літ» (початок ХІІ ст.) розповідає про долю свт. Іларіона до поставлення на Митрополію.
  • «Послання» свт. Симона Володимиро-Суздальського до лаврського ченця Полікарпа (1225-1226) ― про нібито постриг свт. Іларіона прп. Антонієм Печерським.
  • «Слово про Закон і Благодать» самого свт. Іларіона (середина ХІ ст.) є першим оригінальним твором давньоруської літератури й свідченням про свого автора як видатного письменника і богослова.
  • «Слово про освячення церкви св. вмч. Георгія в Києві» (середина ХІ ст.) ― про участь свт. Іларіона у цій події.

Пресвітер у Берестовому

Під 1051 р. читаємо у «Повісті минулих літ»: «Поставив Ярослав [Мудрий] русина Ларіона митрополитом Русі у Святій Софії, зібравши єпископів… Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник.

І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він тут печерку малу, двосаженну, і приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут Богу потай. Потім же вложив Бог князю в серце [добрий намір]: поставив він його митрополитом [у] Святій Софії, а ся печерка так осталася»…

Доля митрополита ― загадкова. А свідки його діяльності живуть і понині

Свт. Іларіон був першим русичем на Київській митрополичій кафедрі ― до нього, і довгий час пізніше, митрополитів всієї Русі відряджали з Візантії.

Серед вірогідних причин першого порушення цієї традиції називають військовий конфлікт Ярослава з Візантією (1043-1046 рр.), заходи князя щодо загального укріплення міжнародного статусу Київської держави, відстоювання Студійським монастирем у Константинополі ідеї виборності регіональних архієреїв.

Великим щастям для нас, нащадків давніх русичів, є те, що від фундаментів до склепінь головної бані включно, з давньоруськими мозаїками і фресками, зберігся 1000-літній київський собор Святої Софії, Премудрості Божої ― найдавніший мурований храм Русі після знищеної Десятинної церкви часів св. князя Володимира. Цей собор ― свідок обрання і служіння митрополита Іларіона.

«Слово про Закон і Благодать» свт. Іларіона є урочистою проповіддю, що прославляє навернення Русі до Христової віри, входження країни до сім’ї християнських держав, торжество справи св. Володимира у роки Ярославового правління.

«Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла. Озеро ж закону пересохло, а євангельське джерело, наводнившись і всю землю покривши, аж до нас розлилося.Се ж бо й ми вже з усіма християнами славимо Святу Трійцю», ― каже автор «Слова»…

Прп. Іларіон Схимник ― чернець Іларіон ― святитель Іларіон?

Існує традиція, за якою місцем кончини свт. Іраліона вважається Києво-Печерська Лавра.

У книзі пастора Йоганна Гербінія «Релігійні київські підземелля» (1675) читаємо: «Св. Іларіон, який до сходу в Русі світила Антонія печеру на Берестовому викопав, де до кінця благочестиво перебував і життя скінчив». Наприкінці XVII ст. було складено епітафії похованим у Дальніх лаврських печерах святим.

Одна з них повідомляє: «Преподобний Іларіон Схимник такий воздержаний був, що їв лише раз на тиждень і мало, наслідуючи преподобному Феодосію, бо й співмешканець його був; молитов і молінь багато вдень і вночі, зі схилянням колін та сльозами творивши, догодив Господу Богу, і тілом спочив у печері, а духом ― у Небі, і молить Господа Бога за всіх, котрі вклоняються його святим мощам».

Як бачимо, автор епітафії ототожнив прп. Іларіона Схимника з ченцем Іларіоном, згадуваним у «Житії» прп. Феодосія: той Іларіон був «книгописцем добрим, і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія». А зазнавши у своїй окремій келії частих нападів від демонів і бажаючи залишити її, був врятований Феодосієвою молитвою.

На мапах Дальніх печер мощі прп. Іларіона Схимника позначають із 1700 р. (мапи 1638, 1661, 1675 і 1678 рр. не згадують про реліквію).

У 1850 р. в бібліотеці скиту на Дальніх печерах був виявлений рукопис з копіями згадуваних печерних епітафій. У 1862 р. їх надрукував в окремій брошурі ігумен (майбутній архієпископ) Модест (Стрільбицький).

У коментарях до текстів епітафій він ототожнив прп. Іларіона зі свт. Іларіоном. Церковний історик архієпископ Філарет (Гумілевський) погодився з ототожненням, запропонованим владикою Модестом, але відкинув ототожнення прп. Іларіона з тезоіменитим учнем прп. Феодосія (мовляв, другий був послушником, а не схимником).

Інший історик Церкви, митрополит Макарій (Булгаков), відкидав тотожність прп. Іларіона Схимника з митрополитом, однак припускав, що і свт. Іларіон похований у лаврських печерах.

На зламі ХІХ-ХХ ст. історик Михайло Присьолков висунув гіпотезу, за якою свт. Іларіон, залишивши кафедру, повернувся до Лаври, прийняв схиму з ім’ям Никона та увійшов до історії як прп. Никон Великий ― четвертий лаврський ігумен (1078-1088), мощі якого спочивають у Ближніх печерах.

Головним аргументом вченого було те, що з усіх перших сподвижників прп. Антонія лише прп. Никон прийшов до Лаври не учнем, а досвідченим ченцем і священиком (відомості з «Житія» прп. Феодосія).

При цьому нічого не відомо про попередню долю прп. Никона, тоді як свт. Іларіон ніби «зникає» у безвісті. Втім, ця гіпотеза лишилася дискусійною. Вважаючи прп. Никона автором літописного зведення, що передувало створенню в Лаврі «Повісті минулих літ» та порівнюючи гіпотетичні складові цього зведення зі «Словом про Закон і Благодать», опоненти (зокрема, Дмитро Ліхачов) розрізняють двох письменників.

Вшанування пам’яті

Ім’я свт. Іларіона є в «Правилі молебному до преподобних Печерських і всіх святих Малої Русі» (1643) та «Службі святим Ближніх печер» (межа XVII- XVIII ст.).

Складені у 1990-х рр. «Хронологічні списки руських святих» пропонують відзначати пам’ять свт. Іларіона 21 жовтня (3 листопада) ― у день прп. Іларіона Великого (†371-372) і прп. Іларіона Схимника (Дальніх печер). А також  28 вересня (11 жовтня) ― у день Собору святих Ближніх печер…