Воскресіння Лазаря: один день із життя Ісуса Христа
Воскресіння Лазаря: один день із життя Ісуса Христа
День перед Вербною неділею називається «Лазаревою суботою», цього дня Православна церква вшановує пам’ять воскресіння Ісусом Христос Лазаря. Серед всіх чотирьох Євангелій цей епізод із життя Господа описує тільки апостол Іоан Богослов в 11 розділі свого Євангелія.
Як відомо Христос почав свою спасительну місію в 30 років, проповідував серед ізраїльського народу і кожного року приходив на Пасху до Єрусалиму. Так само мав він прийти і на третій рік, який в його божественному служінні був особливий. Кожного року, Христос проповідуючи розкривав мету свого пришестя: на перший рік він показав себе як цар світу, життя та творіння; другого року відкрив себе як пророк, що знає минуле, теперішнє і майбутнє, якого ще не бачив світ; на третій рік показав себе як священик, який повинен весь світ освятити і спасти.
На цей раз Христос йшов до Єрусалиму дорогою, котра лежала через пустелю до міста Віфанії (зараз передмістя Єрусалиму – «Аль-Азарія» перекладається як «місто Лазаря»). Тут, у Віфанії жили його учні: Лазар та його сестри – Марія й Марфа. Ці дві жінки дуже часто згадуються в Євангеліях, перша з низ Марія – це Марія Магдалина, котра до зустрічі з Христом була блудницею (Ін. 8: 2-11). Господь з цілив її, вигнавши з неї сім бісів, після чого вона завжди супроводжувала Христа, помазала його тіло після розп’яття та проповідувала християнську віру. Про другу жінку – Марфу відомо, що вона була сестрою Лазаря і Марії, жила у місті Віфанії, також допомагала Господу, в їх домі часто зупинявся Христос, коли бував у Єрусалимі.
Очікуючи на черговий прихід Ісуса, Лазар раптово захворів і сестри, розуміючи важкість недуги вирішили відразу послати за Господом, щоб їхній брат отримав зцілення. Христос в цей час був за декілька днів подорожі від Віфанії і коли почув про недугу Лазаря сказав: «ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий». Як вказує Іоан Богослов Христос дуже любив «Марфу і сестру її та Лазаря», але вирішив не поспішати і продовжити по дорозі до Єрусалиму проповідувати в навколишніх населених пунктах.
Христос, як Бог знав, що Лазар вже помер, почувши про хворобу він сказав апостолам: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його». Ці слова дуже здивували апостолів, бо вони не розуміли: Господь хоче виявити перед ними ще більшу божественну силу. І коли Господь прийшов до Віфанії, він побачив, що родина вже чотири дні була у скорботі, бо Лазар вже був похований. За традицією єврейського народу покійника мали оплакувати протягом семи днів усі, хто знав небіжчика. І в домі Марфи та Марії було багато людей, як місцевих так і прибулих, що виражали свій сум за покійником.
Марфа, почувши, що наближається Господь до Віфанії, вийшла йому на зустріч і повідомила про сімейне горе, не дорікаючи Ісусові за невчасний прихід виразила смуток: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій…знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день». Вона вірила, що Бог обов’язкового воскресить всіх мертвих у майбутньому для вічного життя, але не вважала, що це може здійснити Христос. На що Ісус їй відповів: «хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе». В цих словах Господь хотів довести Марфі, що віра в Нього і є тією вірою про яку вона знає і у чому мають усі переконатися, хто був свідком смерті Лазаря.
Для цього Господь спеціально покликав усіх присутніх, які були в домі Марфи та Марії, зібратися на місці поховання Лазаря, щоб всім доказати: він не просто зцілює тілесні вади, смертельні фізичні та духовні хвороби, як було до цього, а може воскресити вже давно померлих. Ісус як Бог знав де поховали Лазаря, але хотів, щоб це чудо побачили всі, коли Він повністю виявить свою божественну природу – воскресить дорого Йому Лазаря. Христос попросив усіх зібратися біля могили померлого, щоб показати свою Божу владу над життям і смертю.
В Палестині у давнину померлих ховали у печерах, вхід закривали каменем, відкриваючи лише в крайніх випадках. У теплому кліматі тіло швидко піддавалося тлінню, що було дуже небезпечно через поширення інфекційних хвороб. Після смерті минуло чотири дні присутні не вірили в повернення Лазаря до життя і Марфа казала: «Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі». Ці слова вказують на її сумнів визнавати Христа Богом на, що Господь вирішив знову розказати їй про важливість віри, яка в Марфи була недосконалою. Ісус так хотів її духовно укріпити і створити відповідний духовний настрій, щоб розвіяти її невірство: «коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?».
На прохання Ісуса камінь від гробу відсунули і Господь помолившись сказав Лазарю: встати і вийти. Христос промовив молитву до Бога-Отця, щоб присутні побачили, що зцілення відбулося через благодать Божу, бо Його нерідко звинувачували у служінні дияволу. Під час молитви душа Лазаря повернулася в його тіло і він вийшов з гробу живим у тому вигляді як його поховали.
Після цього чуда, як говорить євангеліст: багато людей увірували в Нього як Бога, але деякі вороже поставилися до Господа і вирішили вбити. Віра народу в божественне призначення Христа дуже турбувала єврейську владу, котра вважала, що втрачає вплив серед народу, а разом з тим і свої матеріальні статки. Тому Іоан Богослов завершує цю розповідь словами: «первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом».
Воскресіння Лазаря є особливою подією в житті Христа, він показав повністю апостолам та іншим своє божественне призначення. Чудо воскресіння Лазаря Христос здійснив на передодні єврейської Пасхи, яку святкувати з’їхалося до Єрусалиму багато народу. Почувши про цю подію, багато людей вирішило побачити Ісуса, вважаючи його Месією, так розпочалася Вербна неділя або вхід Господа в Єрусалим. Християни від самого початку Церкви святкували цей день як початок страждального служіння Господа.
Після воскресіння Христа Лазар був змушений покинути Юдею, бо проти нього почалося переслідування організоване єврейською владою, яка намагалася знищити всі докази чудес Господа. За свідченням історії Церкви він оселився на острові Кіпр у 33 р. по Р.Х.. Через деякий час тут його зустрів ап. Павло, під час своєї першої апостольської подорожі, і поставив у 45 р. єпископом для місцевої християнської громади. Архіпастирське служіння Лазаря тривало 18 років, а після воскресіння він прожив іще 30 років. За деякими історичними відомостями він, також, як й інші апостоли, проповідував християнство і вважається першим єпископом міста Марсель (Франція). На відміну від інших апостолів Лазар помер у друге природньою смертю в 63 р. по Р.Х. на острові Кіпр. Тут у місті Ларнака є Церква святого Лазаря Чотириденного, де він похований і зберігаються його нетлінне тіло.
Диякон Віталій Кузін