Ідейний зміст богослужіння та літургійний опис історії Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього
“Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом Твоїм охороняй нас – оселю Твою” (тропар,гл.1)
Укладачі церковних богослужбових книг, найкрасномовніші автори богослужбових чинів – святі Отці Церкви одностайно називають образ і знамення Хреста Христового “Чесним і Животворчим”, тобто таким, який творить благодатне життя в людині і є істинним знаменом перемоги життя над смертю, Божої істини над гріхом, Христа над пеклом.
Остаточне завершення богослужбового уставу і гловних святкових молитов Хрестовоздвиження відбулось у візантійській традиції в після іконоборчий період (за монастирськими Типіконами). Корпус святкових пісне співів за цими Типіконами в цілому той самий, свято має перед- і післяпразництво, літургійні читання свята, субот і неділь перед і після Воздвиження запозичені з Типікону Великої Свято-Софійської церкви. А з константинопольської кафедральної традиції запозичений чин Воздвиження Хренста на святковій ранній, являється в порівнянні з попередньою дещо спрощений. В Єрусалимському уставі починаючи з ранніх його редакцій ХІІ – ХІІІ ст.з’являється вказівка на піст в день Хрестовоздвиження. Преп. Никон Чорногорець (ХІ ст.) в “Пандектах” писав про те, що піст в день Воздвиження Хреста ніде не позначений, але являється загальноприйнятою практикою.
“Згідно прийнятому нині Православною Церквою Єрусалимському уставу, святковий цикл Хрестовоздвиження складається з передпразництва 13 вересня (поєднаного зі святом Оновлення єрусалимського храму Воскресіння), свята 14 вересня (в ХХ – ХХІ ст. – 27 вересня за новим стилем) і семи днів післяпразництва, включаючи віддання 21 вересня”.
В порівнянні із гімнографією інших двонадесятих свят, далеко не усі пісне співи Хрестовоздвиження пов’язані саме з цією подією, багато з них входять до складу пісне співів Октоїха присвячених Хресту, на службах в середу і п’ятницю усіх гласів, а також в послідуванні інших свят в честь Хреста: Походження Чесних Древ – 1 серпня, Явлення знамення Хреста на небі – 7 травня, Хрестопоклонна неділя Великого посту, тобто складають єдиний корпус гімнографічних текстів, присвячених Хресту Господньому.
Загальний зиіст усіх святкових піснеспівів і молитов можна підвети під кілька головних тем, які пронизують усе святкове богослужіння: Хрест є знаряддя великої подвигу відкуплення грішного людського роду і в той же час знамення перемоги, радості знамення. Він є краса церковна; він дарує світу спасіння, життя, він просвічує нас світлістю своєю. Ці ідеї наближають службу на Воздвиження із богослужінням Стастей Господніх і з пасхальною службою. Однак богослужіння в день Воздвиження не повторює зімст цих служб.
Богослужіння на Воздвиження розкриває значення Хреста Христового для людей у зв’язку із віднайденням в Єрусалимі того Хреста, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. В службі Страстей Господніх головну увагу зосереджено на подіях страждань Божественного Хрестоносця, у Святу ж Пасху Церква торжествує Воскресіння Господа Ісуса Христа.
На честь Хреста ягосподнього Церква склала низку зворушливих і урочистих хвалебних пісне співів, постановила прикрашати Чесний Хрест квітами, звершувати торжественний чин Воздвиження. Але Церква не залишила без уваги того, що перемога і радість Воскресіння досягнуті дорогою ціною хресних страждань Спасителя і що Хрест Христовий кладе на християни чисельні важкі обов’язки. “Хрест кличе кожного дати торжество Хрестуу своїй душі, увінчати Хрестом своє життя, відмовитись від життя для себе, від вузького себелюбства. Хрест закликає жити для інших, обіймати людей своєю любов’ю і закликає слідувати за Божественним Хрестоносцем, пам’ятаючи Його слова: Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе і візьме хрест свій і за Мною йде (Мф. 16, 24). Про це нагадують апостольське і євангельське читання, що призначені на святкові дні Воздвиження”, – говорить проф. Л. Парійський.
Внаслідок такого значення Хреста Господньогго Церква на свято Воздвиження закликає своїх вірних дітей не тільки святкувати і співати похвальні пісні, як на Пасху, але заповідає чадам схилити коліна перед Хрестом і провети свято Воздвиження в пості, благоговійних і молитовних думках. Ці основні думки богослужіння знайшли відображення і в уставних приписах про спів на свято Воздвиження.
Церковний богослужбовий устав з великою уважністю визначив не тільки глас, але й розспів кожного пісне співу. З часу визначення цих розспівів стекло чимало віків, протягом яких з’явилось і розвинулось ряд нових глосовихрозспівів, що використовуються в нашому богослужінні: знаменний, київський, грецький, болгарський та ін. Не зважаючи на звукову розбіжність розспівів, все-таки, шляхом розгляду призначених уставом гласів для пісне співів на Воздвиження, можна зробити висновки, яким характером повинен бути проникнутим спів за церковною службою на свято Воздвиження. Головні святкові пісне співи: стихири, тропар, кондак і канон.
При розгляді стихир на Воздивження, увага зцпиняється перш за все на тому, що вони, за виключенням літійних стихир, не самоголосні, як зазвичай буває на двонадесяті свята , але співаються на подобні. Це, слід вважати, показує намір вибрати наспіви, що найбільше підходять до вираження ідей свята.
З чотирьох стихир на Господи взиваю перша вказує на загальне значення для нас страсті Христової, що нагадується вірним через святкування Воздвиження Хреста, причому значення це визначається по двом крайнім пунктам історії: падінню прародичів і небесному вічному життю. Друга стихира говорить вже не про страсті Христові, а про самого Хреста, вказуючи на його постійне і космічне значення як побідоносного знамена. Третя стихира ще більше звужує рамки духовного споглядання, зосереджуючи його вже не на Хресті, а тільки на воздвиженні його, яке підносить нас до неба, а тому радує ангелів, нас же освячує: “Хресте пречесний, тебе ж чини ангельські, радіючи, оточують, нині ти воздвигаєшся і Божественним дійством підносиш усіх, хто був вигнаний, обианений споживою, і зійшов до смерти…”. Накінець, завершальна (на Слава і нині) стихира вказує на вічне і сокровенне значення “благословенного древа”, яким здійснена вічна правда і цілком виправлена смертельна шкода, спричинена нам райським деревом: “Прийдіть, усі народи, благословенному дереву поклонимося, через нього бо відновилася вічна правда, Той, хто спокусив Адама древом, спокушається хрестом; і, будучи знищеним, падає падінням дивним той, хто мучительством одержав царське творіння…”.
Святкова вечірня продовжується також і святковими паремія: Вих. 15,22-16,1; Притч. 3, 11-17; Іс. 60, 11-16. В першій паремії розказується про одне із багато чисельних чудес , що відбулись в житті єврейського Боговибраного народу після виходу із Єгипту. “Довголітнє рабство у Єгипті не могло виховати в євреїв мужності, стійкості в боротьбі з різними незгодами на шляху до досягнення землі обітованої. Ледве не вистарчало їм чого-небудь (води, їжі) або виникала яка-небудь небезпека, – вони відразу починали нарікати на Мойсея, свого вождя, і через то на Самого Бога. Так було і біля мерри, коли в євреїв не виявилось води. Господь, поступово виховуючи Свій звільнений від рабства народ, і тепер, давши випробувати народу єврейському гіркоту і тяжкість залишення без води, показав йому солодкість Своєї милості, радість чудесного втамування спраги”. З точки зору християнського віровчення Господь зробив для всього людства саме таку ж милість, силою Хреста знищивши гореч смерті, що отравляла життя людей, як колись деревом посолодив гіркоту вод у Меррі. Блаж. Феодорит говорить: “Деревом гірка вода перетворена у солодку. Тому що цим прообразується наше спасіння: спаситель не древо Хреста засолодило гірке море язичників…”. І сьогодні від Хреста Христового витікає солод і втіха, що насолоджують християн в їхніх скорботах та смутку, в їхній подорожі цим тимчасовим життям, в їх боротьбі зі своїми пристрастями і небезпеками на шляху до Землі Обітованної – Царства Небесного.
Друга паремія, що взята з книги Притч Соломона прославляється мудрість, як здобувається найпаче терпеливим перенесенням бід і страждань, що посилаються Богом для людей з метою їхнього напоумлення і настанови на шляху істини. Автор священного тексту переконує сина бути уважним до бід, що посилаються Богом для напоумлення людей, і не впадати у відчай серед цих бід, тому що ці біди і життєві негаразди – знак любові Божої. “Те, що сказане в цьому читанні про мудрість, цілком причетне до Христового Хреста. Хрест Христовий – наша мудрість, так як у розп’ятті Спасителя на Хресті відкрилась нам “Божа премудрість” (1Кор. 1,24)ю Хрест Христовий – джерело нашого життя, нашого спасіння, нашого щастя…”. Для старозавітної людини шлях мудрості був шляхом терпеливого і благорозумного перенесення Богом посланих страждань і бід, – і для християнина путь до життя і щастя, що даруються Хрестом Христовим – шлях страждань і випробувань.
Третє паремійне читання переповідає пророцтво Ісайї, де зображається майбутня велич і майбутня слава Єрусалима, під яким пророк розуміє не стільки історичну столицю Ізраїля, скільки славу “Нового Єрусалиму” – Церкви Христової, а також як зображення тої духовної величі, яку здобув й історичне місто Єрусалим, як місто страждань і смерті Спасителя. Справді, тільки Церква Христова, як святиня Господня, як місце ніг господніх, прославлена у світі, і має незмінне міцне існування, ніби створена з найміцніших дерев славного Ливану. Прославляючи у свято Воздвиження Хрест Христовий, важливо нагадати пророцтво Ісайї про славу Єрусалиму. Згадування ж пророком про ліванські дерева – кипарис, певк і кедр – дало підґрунтя деяким тлумачам використовувати ці слова до древа Хреста Христового або в тому значенні, що сам цей Хрест був зроблений з трьох порід дерев, або в смислі духовному, що ці міцні і цілительні дерева знаменують кріпость і силу, спасительність і цілительність для вірних християн.
Святокве богослужіння продовжується також святковими літійними стихирами. На літії – стихири 1-го, 2-го і 4-го гласу самоголосні. Вихід на літію є урочистий момент святкової вечірні, якому найбільше відповідає спів, “Ці стихири, як такі, що займають не перше місце в богослужінні, не такого, так би мовити, принципового змісту, як стихири на Господи возвах, не заглядають так, як ті, в самі основи і глибину святкової події”. Спавді, якщо вже нами розглянуті стихири на господи возвах говорять про розп’яття, то літійні стихири – про саме воздвиження Хреста. 1-а стихира “Нині святі слова Давидові воістину справдились…” представляє воздвиження Хреста як наш захист сили Божої, 2-а “Насаджене на лобному місці…” – як наше освячення, 3-я “Пробразуючи хрест Твій…” і 4-а “Божественний скарб…” – як запорука перемоги, причому перша з них говорить про це з точки зору старозавітного прообразу події (благословення патр. Якова), а друга – з точки зору історичної основи події (знайдення Хреста). 5-а стихира “Хрестообразно складені руки патріарха Якова…” вказує на значення події у боротьбі з дияволом і гріхом. 6-а стихира “Ти мій покров могутній…” – коротка особиста молитва християнина до Хреста про захист і освячення. Дві останні стихири “Заплещімо нині у пісенному торжестві…” та “Світлосяянням зірок…” – така ж молитва від усіх нас, молитва про освячення і зміцнення Хрестом і його воздвиженням, причому перша з них схиляє нашу думку до розп’яття, а друга – до явлення Хреста на небі. Накінець, заключна стихира на Слава і нині “Чесного Хреста, Христе…”, вазуючи на найважливіший старозавітний прообраз події – молитву Мойсея з простертими руками при битві з амаликитянами – освітлює у всій широті та глибині значення події: для відігнання демонів і тління і для дарування всіх благ.
Стихири на стиховні присвячені виключно Хресту, складаючи особисто звернене до нього вітання. Прша стихира “Радуйся, живоносний Хресте…” зображає надсвітове значення Хреста; друга “Радуйся, Хресте Господній…”– значення його для тутешнього світу; третя “Радуйся, сліпих наставнику…”– його цілитель не значення. Завершальна стихира на Слава і нині в контраст з ліризмом попередніх пісень епічно-просто і спокійно оглядає долю Хреста протягом Старого і Нового Завіту: “Тебе Мойсей прообразу вав собою, Амалик перемагаючи, і Давид підніжжю твоєму кланятись повелів. Чсеному Хресту Твоєму, Христе Боже, нині ми грішні, поклоняємось, устами недостойними Тебе, що з волі Своєї на ньому прибитий був, оспівуючи, молимося: Господи, з розбійником Царства твого сподоби нас”.
Особливої уваги заслуговує тропар свята. Це єдиний із тропарів двонадесятих свят, що представляє собою суцільну молитву, що цілком відповідає характеру самого свята. Молитва возноситься перш за все словами із Псалтиря про засвоєння нами того спасіння, яке вже здійснене Христом на Хресті, і про дарування з’єднаного з цим спасінням благословення Божого в ім’я того, що ми через вилуплення вже народ і спадок Божий. Але історично привід для встановлення свята спонукає приєднати сюди і приватну молитву про дарування Хрестом перемоги імператору (як колись Константину Великому) і про захист нас Хрестом (запорукою чого являється отінення Хрестом при його воздвиженні): “Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя твоє, перемогу православним християнам над супротивниками подай і хрестом Твоїм охороняй нас, оселю Твою”.
“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, s шануємо Хрест Твій чесний, ним же спас нас від роботи ворожої” , – це величання на свято Воздвиження. У порівнянні із змістом інших величань Господських свят, величання на Хрестовоздвиження також називає Христа “Життєдавцем” – подателем життя, загальною формулою величань прославляє Хрест Христовий як “святий”, тобто освячений розп’яттям на ньому Христа і таким, що подає через це святість, і як такий, яким Хритсос спас нас від рабства ворога, тобто диявола, що було необхідною умовою святості, даром відкуплення. Вибранний псалом, тобто стихи до величання, першими двома стихами ставить нас перед спогляданням неправедного суду над Христом і насильницької смерті Його, під час якої Він підніс молитву до Отця: “Суди, Господи, тих, що обідили мене, побори тих, що боряться зі мною”.
Косьма Майюмський (VІІІ ст.) є піснетворцем і автором святкового канону Хрестовоздвиження. “Сам канон лише один, але 9 пісня в ньому включає не один, а два ірмоса і два цикла тропарів, причому чотири останні букви акростиха з 8 пісні і першої групи тропарів з 9 пісні канону про дубльовані у другій групі тропарів 9 пісні. Незвичність такої структури канону пояснює передання, що збереглось на Афоні, згідно якого преп. Косьма Майюмський, прийшовши в Антіохію на свято Хрестовоздвиження, почув в одному храмі, що його канон співають не на той розспів, який він сам мав на увазі, складаючи канон. Преп. Косьма зробив співакам зауваження, але вони відмовились виправити помилку, тоді преподобний відкрив їм, що він і є укладач канону, і на доказ склав ще одну групу тропарів 9 пісні. В рукописах збереглись візантійські тлумачення на цей складно написаний канон, на основі яких написав тлумачення преп. Никодим Святогорець”.
Тепер перейдемо до більш детального розгляду пісень святкового канону. У кожній зі своїх пісень канон висвітлює яку-небудь одну сторону у значенні Хреста і тої події. Яка святкується в цей день, починаючи із старозавітніх прообразів щодо Хреста. Внаслідок чого у тісному зв’язку між собою стоять не тільки тропарі кожної пісні, але й з ірмосом у них , що взагалі рідко буває у канонах, спільна думка. Проте між окремими піснями зв’язок менш помітний; очевидно, автор на кожну пісню дивився як на самостійне і завершене ціле, піклуючись тільки про те, щоби не повторювати в новій пісні сказаного у попередніх. 1-а пісня канону зображає Хрест як знамення і залог перемоги. Таким він служив при переході через Червоне море, де ним було переможено фараона; саме таким він прообразувався в руках Мойсея у війні з амаликитянами; таким він був в руках того ж Мойсея у вигляді мідного змія в його боротьбі з набагато більш могутнім духовним ворогом людства “змієм – дияволом”; накінець, знаменом перемоги був хрест для царя Константина, перемоги, тако само, як у Мойсея в остнньому випадку, головним чином духовної, перемоги віри. “Хрест накреслив Мойсей жезлом, Червоне море розділивши, й Ізраїль пройшов стопами; коли ж увійшли фараонові колісниці, ударивши, з’єднав зворотно написавши непереможню зброю; тому Христа оспівуємо, Бога нашого, бо Він прославився”. Якщо 1-а пісня зображає силу Хреста у боротьбі з ворогами, освітлюючи його позитивну силу. Його значення для Церкви. Розквітнувши в Церкві, наче жезл Аарона, Хрест подає їй силу і твердість; він для Церкви те саме, що жезл для Мойсея, який ударом по скелі виточив з каменя воду, так як за його посередництвом витікє з ребра Христового завітна очищувальна вода з кров’ю: “Жезл як образ таїни сприймається. Народження бо передбачає священика; для неплідної раніше Церкви нині зацвіло древо Хреста, на державу й утвердження”.
В 4-ій пісні вже намє такого тісного зв’язку між ірмосом і тропарями, як у двох попередніх. Ірмос цієї пісні заглядає у першоджерело сили Хреста – в те таїнство домобудівництво боже (розп’яття), яке розкрило нам очі на всі діла Божі і на саме Божество. Тропарі продовжують розкривати значення Хреста: якщо 1-а пісня говорила про зовнішню могутність Хреста, про силу його в боротьбі з ворогами, а 3-я пісня говорила про внутрішнє значення його для Церкви, то дана пісня у своїх тропарях зображає значення Хреста у справі впливу християнства на світ, у справі навернення його до Хреста через хрещення (1 і 2 тропарі) і взагалі через свідчення світу про Бога (3 і 4 тропарі). “Почув, Господи, провидіння твого таїнство, зрозумів діла Твої і прославив Твоє Божество”.
“О, трибалженне древо, на ньому розіп’явся Христос, Цар і Господь, ним же впв той, що спокусив деревом, спокусившись Тобою, Богом, розіп’ятим плоттю, що подєш мир душам нашим”. Сказавши достатньо про значення Хреста для землі, пісне писець переходить до відношення Хреста до неземного світу духів святих і тих, що перебувають у пеклі. Він починає в ірмосі з відношення до Хреста впалого верховного духа, “денниці”, який, будучи введеним Хрестом в таке замішання, що остаточно впав. Потім автор зображає відношення Хреста до інших вищих духів в особі таємничих хранителів раю (1 тропар). Дільше, слідує світ духів нищих, причому більше уваги приділяється ворожим силам (2 тропар) відповідно до більшої дії на них Хреста, хоча дією негативною (за прийнятою богословською думкою, ангели не підлягають відкупленою, яке звершив Христос). Накінець, так як язичництво представляється у священному Писанні головною сферою дії нечистої сили, то вказується на значення Хреста для Нього (3 тропар).
Після того, як у попередніх піснях достатньо і усе сторонньо зображене сьогоднішнє значення Хреста, піснотворець хоче вичерпати свій предмет, заглянувши вглиб часів. І у 6-ій пісні він говорить про значення Хреста у справі відношення між собою двох завітів – Старого і Нового. “В утробі морського звіра руки Іона хрестовино простягнув, спасительні страждання прообразовуючи явно; тому триденним вийшов, всесвітнє воскресіння проповідуючи Христа Бога, плоттю розіп’ятого, Який триденним воскресінням світ просвітив”. Так я к в ірмосі він був пов’язаний його білійним образом (пісня пророка Іони), то тут свою думку він міг провести лише окремо, вказавши у пророці Іоні образ страждань і воскресіння, що просвітило світ, яке провело через усю історію різку тимчасову грань (звідси підкреслення трьохдневності воскресіння). Головна думка пісні в 1 тропарі висловлюється, природно, спочатку з її загальної сторони, що Хрестом оновлено Старий Завіт, причому, приєднуючись до думки ірмоса. Додається, що це зроблено через знищення розп’яттям Христовим смертоносної для душі хвороби. 2 тропар говорить про перевершення Нового Завіту над Старим і про ту особливу силу,яка подається через Хрест людині. Всі ці думки отримують особливу силу від того, що вони возводяться до родоначальника старозавітного народу – Якова-Ізраїля.
Після 6-ої пісня слідує читання кондака та ікоса. Святковий кондак: “Вознісся на хрест волею, Христе Боже, даруй же щедроти Твої новим людям Твоїм, що носять ім’я твоє. Звесели силою Твоєю православних людей, подючи їм перемогу над супротивниками зброю миру – хрестом Твоїм, непоборним знаменом перемоги”, заключає в собі, як і святковий тропар, молитву, тим самим продовжуючи молитовне піднесення у тропарі. “Ікос представляє собою не молитву і не пісню Хресту, а справжнє поетичне повчання про Хреста і значення його для християна. Саме ікос звертає нашу увагу на висловлення про Хреста величного апостола, який ще за життя був на небі, що він нічим не хоче хвалитися, окрім Хреста господнього, так як на ньому христос стражданнями Своїми знищив пристрасті; у сенсі цьому і ми запрошуємся дивитись на Хрест як на нашу хвалу”.
7-а пісня зображаючи значення Хреста у минулих подіях людства, так як і у 6-ій пісні, ця пісня заглядає в ще більшу глибину історії і вкаузє, що зробив Хрест для самого первородного гріха. Це зображення ставиться в невидимий зв’язок з мученицьким подвигом трьох отроків у вавилонській печі, про зрештою говорить кожний ірмос 7-ої пісні канону. В цьому подвизі даний ірмос зазначає особливу стійкість святих отроків у боротьбі з безрозсудним, поневоливши народ тирана, стійкість, нагородженну спасінням з вогню, з надр самої смерті. Не знайшов такої стійкості “перший серед людей” і цим засудив на тління, на смерть весь людський рід, визволений тільки Хрестом: “Злочестивих людей схвилювало безумне повеління мучителя… однак трьох юнаків не застрашили ні лють звіряча, ні вогонь… але дух росоносний протистояв; тому ті, що і вогні, співали: прославлений отців і наш Боже, благословенний Ти”.
“Благословляйте, юнаки, Тройці рівночисельні, Творця Бога Отця, оспівуйте Слово, що зійшло і вогонь на росу перетворило, і прославляйте Духа Всесвятого, що всім життя подає, повіки”. Тепер піснетворець, враховуючи закінчення канону, говорить безпосередньо про саме свято Воздвиження Хреста. Такий зміст пісні приготовляє вірних ірмос даної пісні. Участь до християнських святкувань запрошуються і три отрока з печі вавилонської, також і ангели, і всі люди взагалі.
9-а пісня дає короткий і загальний, але вичерпуючий огляд значення для нас Хреста. Хрест розглядається із двох сторін: зі сторони його священного матеріалу і зі сторони його форми. “Таємний Ти, Богородице, рай, що нерукотворно виростив Христа, Ним же хресне живоносне на землі посаджене древо. Тому нині, піднесеному Йому поклоняючись, Тебе величаємо”. З першої сторони, як древо, він замінив собою райське древо життя, причому таємничим раєм для нього ірмос, як такий, що має прославляти Пресвяту Богородицю, називаючи Її. Піснописець заглядає і глибше у питання про матеріал Хреста і пояснює такий вибір матерії для нього зі сторони Промислу намірено освятити єство дерева, думка про що на поетичній мові пісні можна було висловити у формі заклику до радості дерев (1 тропар). Щодо форми Хреста, то це – священний ріг, який стирає роги грішників, тобто всіляку гордість у світі (2 тропар).
Друга пісня на 9-ій пісні канону, про що говорилось вище, ще глибше заглядає у таємницю значення Хреста. Якщо перша частина 9-ої пісні розглядала Хрест більше із зовнішньої сторони за його матеріалом і формі, хоча і з возвишеної точки зору, то ця говорить про внутрішню суть Хреста як знаряддя відкуплення, пропонуючи задуматись над тим, що звершив Хрест для усього людського роду. Це звершення полягає у знищенні Хрестом смерті і прокляття. З позитивної сторони Хрест замльовується як свтіло, яке перш за все розігнало морок первородного гріха: “Спожива древа, що принесла людям смерть, хрестом знищена нині, бо всесвітня праматір на клятва зруйнована народженням Пречистої Богоматері; Її ж усі Сили Небесні величають”.
Святкові стихири на хвалітніх, як заключні у службі, ці стихири, перевищуючи інші своєю урочистістю, також з різних сторін оспівують Хрест Господній. Перша стихира називає Хрест живоносним і пресвятим, говорячи про його значення як великого дару землі, яка приносить славослів’я. Друга стихира говорить про значення Хреста і його воздвиження для майбутнього життя як знаряддя для навернення до Бога, знищення смерті і відкриття раю. Третя – говорить про значення тих же благодатних факторів для життя у цьому світі – як знаряддя нашого освячення, політичного благоденства і моральної висоти. Завершальна стихира присвячена виключно дійству, яке згідно уставу має слідувати за хвалітніми стихирами, – це винесення Чесного і Животворчого Хреста. За змістом стихири вірні готуються до цього дійства вказівкою на цілительну силу Хреста, і на те, як достойно і плідно прийняту цю силу.
Тепер ми перейшли до центральної священнодії богослужіння свята Воздвиження Хреста. На відміну від богослужінь інших Господських свят це богослужіння містить умилительний обряд виносу святого Хреста з вівтаря на середину храму, воздвиження його і поклоніння йому. Обряд винесення Хреста підготовляється ще до початку всенічного богослужіння, коли перенесення з жертівника на престіл супроводжується відповідними молитвами і кадінням. Саме винесення Хреста для поклоніння вірним на середині храму відбувається після підготовлення вірних відповідними святковими молитвами і піснеспівами після співу Великого славослів’я. “Історична ж основа для приурочення обряду до того моменту служби те, що за старими уставами саме в цей час на ранній був вхід із євангелією, такий вхід на свято Воздвиження просто замінявся лише входом з хрестом, винесенням його. На цьому ж поясненні в цей момент ранньої звершується і виніс плащаниці.”
Взагалі обряд винесення хреста складається з того, що після попереднього кадіння хреста на престолі, архієрей або священик у повному облаченні, після закінчення Великого славослів’я з блюдом на голові у супроводі свічконосців через північні дияконські двері вівтаря перед црські двері, а під час співу тропаря свята хрест виноситься на середину храму, кладе його на тетраподі і обкаджує його. Цей чин символізує шестя на хресну смерть Спасителя. Виголос священнослужителя “Премудрість!” нагадує молільникам про те, що перед ними звершується таємниче дійство і запрошує висловити благоговіння і прийняти його в простоті душі. Не може не нагадувати нам цей обряд також і віднайдення Чесного Хреста на Голгофі біля Єрусалиму.
Слідом за обрядом винесення Хреста починається священнодія воздвиження Хреста, який вперше був здійснений Єрусалимським патріархом під час віднайдення Древа Хресного. Цей обряд церковний устав передбачає звершувати лише у соборних храмах через особливу урочистість цього обряду. Чин воздвиження Хреста складається з наступних дій: священнослужитель робить три земних поклона, а потім бере Хрест на голову і, ставши на спеціальному місці (кафедрі), осіняє людей Хрестом, при цьому здійснює земний поклін, під час якого хор співає “Господи помилуй” (100 разів, при співі першої половини сотні “Господи помилуй” предстоятель схиляється до землі із Хрестом “на п’ядь до землі”; по мірі опускання Хреста звук хору понижається, а при піднесенні Хреста, підвищується голос хору, тоді завершується друга половина сотні “Господи помилуй”, завершуючи голосним і високим співом молитви). Окрім відповідного співу цей чин супроводжується наступним: коли предстоятель воздвигає Хрест інші два священнослужителя поливають Хрест благо приємним маслом, що символізує собою благодать Духа святого, що виливається через поклоніння і цілування Хреста на всіх людей. Таке воздвиження здійснюється на чотири сторони світу і завершується воздвиженням на Схід. І під час співу кондака Хрест знову покладається на тетраподі. “Цей обряд очевидно має за мету збудити в нас таке почуття сокрушення за гріхи, за які Спаситель був вознесений на Хрест, які мали явні очевидці першого воздвиження Хреста, які при виді його в умилінні виголошували “Господи помилуй”.
Після винесення і воздвиження Чесного Хреста починається ще один обряд – поклоніння і цілування, під час якого хор співає стихири на цілування Чесного Хреста. Зміст цих стихир полягає у доведенні до сердець вірних всю тажкість спасительних страстей Христових, переходячи за змістом у плач при похованні Христа. “При їх співі здійснюється триразове поклоніння і цілування… Поклонінням хресту і цілуванням його висловлюється вдячність Спасителю за здійснене Ним викуплення, благоговіння і любов до самого знаряддя цього викуплення”.
Святкове богослужіння також прикрашене особливостями на Літургії: це святкові антифони, що взяті із псалмів, з вхідним стихом “Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг Його, бо воно святе”. Після вхідного стиха співається тропар і кондак свята, про зміст яких ми вже згадували. Замість співу Трисвятого здійснюється спів короткого вже згадуваного тропаря “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…”. Також святкова Літургія містить читання Апостола (зач. 125, 1 Кор. 1,18-24) та читання Євангелія (Ін. зач. 60. 19,6-11; 13-20; 25-28; 30-35). Задостойник складається також із приспіву і 9-ої пісні канону.
Таким чином, оглянувши зміст головних святкових піснеспівів Хрестовоздвиження, ми ще раз переконались у глибині та проникливості думок, якими переповнені вони. Кожна молитва мє на меті розкрити історію свята, переповісти про її головні деталі, пояснити спасительну місію Хреста, як знаряддя спасіння нашого, на якому принесена відкупительна жертва божественного Агнця, закликати вірних до черпання з цього Божественного джерела любові, за посередництвом якого нам відкрите небо.