Історія свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього
“Хрест – охорона всієї вселенної; Хрест– краса Церкви; Хрест – вірним утвердження; Хрест – ангелам слава, а демонам рана” (стихира,гл.8)
“Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього” – так називається у місяцесловах четверте Господнє неперехідне свято. На відміну від інших попередніх Господніх свят цей празник є єдиним, що отримав початок одночасно із самою подією, якій воно присвячене. Свято Воздвиження – це славне торжество Чесного і славного Хреста Господнього. Сьогоднішні дослідники та літургісти мають можливість розглядати три версії древніх історичних джерел щодо цього свята: найдревніше свядчення про віднайдення Хреста Господнього наводить Руфін аквілейсьекий (V ст.), Сократ, Созомен та інші, що, очевидно, беруть початок від втраченої “Церквоної ісорії” Геласія Кесарійського (ІV ст.). Вперше Воздвиження було відсвятковане при самому віднайдені Хреста в Єрусалимській Церкві в 326 році за наказом цариці Єлени. А та обставина, що з цим святом було в 335 році поєднано освячення новозбудованого імператором Константином Храму Воскресіння Господнього на місці віднайденого Хреста, зробило його одним із найпопулярніших і урочистіших у церковному році.
Вшанування знамення Хреста було й раніше. 28 жовтня 312 року, як свідчить історик Євсевій, імператор Константин почав війну проти Максентія, що зачинився у Римі. Опівдні імператор, а потім і його воїни побачили на сонці знамення Хреста, яке складалось із світла. На Хресті був надпис: “Цим перемагай”. Вночі св. Константину з’явився Сам Христос і звелів зробити воїнське знамено у вигляді хреста і використовувати його силу проти ворогів. Знамено було зроблене із золота (його бачив Євсевій). Так, як свідчать древні історики, Максентій був переможений (Євсевій, кн. 1). Імператор Константин Великий на ознаку подяки за отриману перемогу над ворогами виявив бажання відшукати Чесне Древо Господнього Хреста і побудувати храм на Голгофі. Для виконання цього після І Вселенського Собору у 326 році до Єрусалиму відправилась цариця Єлена, мати Константина.
За древньоєврейським звичаєм, знаряддя страти злочинців закопувались в землю біля того місця, де була проведена страта. У 119 році язичники за наказом імператора Адріана засипали землею Голгофу та Гроб Господній і на цьому місці збудували храм на честь язичницької богині Венери та поставили статую Юпітера. За переданням, записаному в Григорія Турського, місцезнаходження Хреста Господнього під руїнами язичницького капища вказав один престарілий юдей, за ім’ям Юда. Під час розкопок біля Лобного місця було віднайдено три хрести, цвяхи і дощечку з написом трьома мовами, що була прибита над гловою розп’ятого Христа. Пізнати Хрест Господній було неможливо, тому необхідна була вища свідоцтво про нього, і таке свідчення було явлене у чудодійній силі Хреста Господнього (за свідченням багатьох древніх істориків, через доторкання до Хреста Господнього зцілилась жінка, яка перебувала у передсмертній хворобі).
“В повноті благоговійної радості і духовного умиління Єлена і всі присутні з нею принесли поклоніння і цілування Хресту. А так як, внаслідок великої кількості народу, не всі могли поклонитися чесному древу Хреста Господнього і навіть не всі могли бачити його, то Єрусалимський патріарх Макарій, ставши на підвищеному місці, піднімав (воздвигав) святий Хрест, показуючи його для народу. Народ же поклонявся Хресту, виголошуючи: “Господи помилуй”. Звідси і отримав свій початок і назву празник Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, який бкув встановлений в рік віднайдення святого древа. Оскільки Хрест було віднайдено перед святом святої Пасхи, то першопочатково Воздвиження Хреста Господа святкували на другий день Пасхи”. Так був покладений початок чину воздвиження Хреста у день свята.
На місцях, пов’язаних із земним життям Спасителя за бажанням св. Єлени було збудовано більше 80 храмів. Рівноапостольний імператор Константин звелів збудувати в Єрусалимі величний і просторий храм Воскресіння Христового, в який увійшли і Гріб Господній, і Голгофа. Він був освячений 13 вересня 335 року. В наступний день, 14 вересня, встановлене було святкування Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста. “Але не повсюдно воно звершувалось у цей день, можливо, тому що Хрест був знайдений в один із днів святкування Пасхи і в цей день відбувалось вшанування Хреста до побудови на місці знайдення храму Воскресіння.”[41, с. 128]. Про древнє святкування Воздвиження Хреста на Пасху в Єрусалимі близько 393 року згадує Павлін, єпископ Ноланський в 11 своєму листі до імператора Севера. Він пише: “Єпископ міста кожний рік, коли буває Пасха Господня, виносить Хрест до народу для поклоніння, сам спочатку звершуючи поклоніння. Крім цього дня, у який святкується таїнство самого Хреста, і як деяке знамення священного торжества передноситься, його ніколи не показують, хіба що на прохання людей благочестивих, які приходять з віддалених місць з метою поклонитись Хресту”.
Про популярність цього свята існує свідчення західної паломниці Сильвії аквитанки або Етерії, яка прибула у Єрусалим у VІ ст. для поклоніння святим місцям. Свідчення цього ранньохристиянського пам’ятника про ці святкові події переповідає проф. М. Скабалланович: “Днем оновлення називається той день, коли свята церква, що на Голгофі, яку називають Мартиріумом, посвячена Богу; і свята церква, що у Воскресінні… Оновлення цих святих церков святкуєтьсяз великою честю тому, що в цей день віднайдений Хрест Господній. Тому і було так влаштовано, що день першого освячення вищеназваних церков був той день, коли віднайдено Хрест Господній, щоби усе разом святкувалось в один і той самий день з усією радістю… Отже, коли настають ці дні оновлення, вони святкуються вісім днів; за багато днів починають збиратися звідусюди… з Месопотамії, і Сирії, і Єгипту, і Фіваїди… і миряни, як чоловіки, так і жінки, вірні духом… Той, хто не буде брати участь у такому великому торжестві в ці дні, вважає, що він впва у великий гріх… В ці дні прикраса церков буває така як на Пасху чи Богоявлення… і в кожний день правиться служба у різних святих місцях так само, як на Пасху чи Богоявлення”. Також, за свідченням церковного історика Созомена (Vст.), від часу освячення Мартиріуму за імператора Константина Великого “Єрусалимська Церква звершує цей празник щорічно і досить торжественно, так що тоді подається навіть таїнство хрещення і церковні зібрання продовжуються 8 днів…” [83, с. 216].
Ранні свідчення про святкування свята Воздвиження Хреста Господнього 14 вересня в ІV ст. містяться у житті свт. Іоана Золотоустого, Євтихія Константинопольського (+ 582 р.), Симеона Юродивого (+бл. 590 р.). В V ст. преп. Євагрій Понтійський свідчить про свято Воздвиження Хреста і поклоніння йому. В VI ст. св. Григорій Великий згадує про свято Воздвиження в 14 день вересня. Про велике стікання народу до Єрусалиму на це свято і про урочисте богослужіння в цей день існує свідчення у житії преп. Марії Єгипетської (VІ ст.), записане з її слів; вона саме в це свято чудесним чином навернулась до покаяння.
Саме слово “воздвиження” (ypsosis) серед пам’яток, що збереглись до наших днів, вперше зустрічається в Олександра Монаха (527-565), автора похвального слова Хресту, яке повинне читатись на свято Хрестовоздвиження згідно багатьом літургічним пам’ятккам візантійської традиції, включаючи сучасні богослужбові книги.олександр монах писав, що 14 вересня – це дата святкування Воздвиження і Оновлення встановленого отцями за наказом імператора. Збереглись повчання на день свята таких святих отців Церкви: Кирила Єрусалимського, Амвросія Медіоланського та Іоана Золотоустого. Свт. Кирил Єрусалимський у своєму огласительному слові говорить: “Ісус Христос істинно розп’ятий був за гріхи наші. Якщо побажаєш відкинути це, то викриє тебе видиме нами місце – це блаженна Голгофа, на якій зібрались ми тепер заради Розп’ятого на ній; але і вся вселенна має уже частини дерева хресного” (Огласительне слово, 4,10). Важливу деталь про святкування Воздвиження в древності повідомляє проф. М. Скабалланович: “Проте показове те, що в VІ ст. поклоніння чесному древу Хреста було приурочене в Єрусалимській Церкві ще не до цього свята, а до великої п’ятниці, як і нині в Римській Церквіяка є інколи більш неподвижна в богослужбовій практиці, ніж наша Церква”.
У VII ст. зі святом Воздвиження Чесного Хреста були поєднані спогади про іншу подію – повернення його з персидського полону 14 вересня 628 року. За царювання візантійського імператора Фоки (602 – 610) персидський цар Хозрой II у війні проти греків розбив грецьке військо, пограбував Єрусалим і забрав у Персію Животворчий Хрест Господній та св. патріарха Захарію (609 – 633). Хрест пробув у Персії 14 років і тільки при імператорі Іраклії (610 – 641), який переміг Сироєса, сина Хозроя, з великим торжеством був повернений в Єрусалим. Цікаві свідчення збереглись і про цю святкову подію: “ Імператор зустрів Хрест Господній в Єрусалимі і, за переконанням патріарха Зосими, в смиренній одежі и босий, вніс його в храм, звідки він був вкрадений персами. Ця подія відбулась 14 вересня. Таким чином, у святі цього дня поєднались дві згадки: про віднайдення Хреста Господнього та про повернення його з полону”.
Вибір13 чи 14 вересня як дати святкування Оновлення можна обумовити як самим фактом посвячення храмів саме в ці дні, так і свідомим вибором. За переконання цілого ряду дослідників, свято Оновлення стало християнським аналогом старозавітного свята Кущів, одного із трьох головних свят старозавітного богослужіння (Лев. 34,33-36), яке відзначалось на 15-ий день 7-го місяця за старозавітним календарем (цей місяць приблизно відповідає вересню), тим більше що освячення Соломонового храму також відбулось під час Кущів. Окрім того, дата свята оновлення 13 вересня співпадає із датою посвячення язичницького храму Юпітера Капітолійського в Римі, і християнське свято могло біти встановлене на заміну язичницького. Щоправда, ця теорія не отримала широкої популярності серед науково-дослідницьких кіл. Накінець, можливі паралелі між Воздвиження Хреста 14 вересня і днем Розп’яття Спасителя 14 нісана, а також між Хрестовоздвиженням і святом Преображення, яке святкується за 40 днів до цього. Таким чином, питання про вибір 13 вересня як дати святкування Оновлення і відповідно 14 вересня як дати свята Хрестовоздвиження в сучасній історичній науці остаточно не вирішене.
Безумовно, першопочатково це свято носило чисто місцевий характер, бо святкувалось лише у Єрусалимській Церкві. Але дуже швидко воно поширюється і по іншим Церквам найперше християнського Сходу, а потім і Заходу. “Показово, що день торжеств енного внесення св.. древа Іраклієм в Єрусалим, якщо він джерелами вказується правильно, 3 травня почав святкуватись лише в Західній Церкві під ім’ям “дня віднайдення Хреста”. Це могло відбутись від того, що Схід і до цього вже мав празник на честь св. Хреста 14 вересня і в новому не мав потреби”.
Подальша популяризація і поширення цього свята, а очевидно і його урочистіть, зросла під впливом повернення з перського полону Чесного Хреста Господнього в 628 році, а також особливо в тих місцях, де зберігались частинки Животворчого Древа Хресного. “Про подальшу долю Хреста Господнього існують різні думки. За одними джерелами, Животворчий Хрест залишався у Єрусалимі до 1245 року, тобто до сьомого хрестового походу в тому вигляді, яким його було віднайдено при цариці св. Єлені. А за переданням, Хрест Господній був подрібнений на малі частинки і рознесений по всьму світі. Безумовно, велика частина його зберігається і до цього часу в Єрусалимі, в особливому ковчезі у вівтарі храму Воскресіння Христового і належить грекам” . За свідченням св. Кирила Єрусалимського, частини св. Хреста були рознесені в усі краї землі, для спасіння якої Ісус Христос розп’ятий був на Хресті. Частина св. Хреста зберігалась також у соборі св. Софії м. Києва (Описание Києвософийского собора, гл. 6).
Про вшанування хреста в Древній Церкві є свідчення Тертуліана. Спростувавши різні наклепи, що возводились на християн, Тертуліан говорить: “Стосовно тих людей, які звинувачують нас в поклонінні хресту, то ми того не соромимось”. Далі він пише, що якби християни кланялись хресту, як Богу, то в такому випадку вони нічим не відрізнялись би від язичників, які кланяються дереву. Збереглись також слова та бесіди на це свято святих Григорія Богослова та Єфрема Сиріна.
Заперечуючи аргументи тих, хто не вшановує св. хреста, святитель Григорій Палама пише: “Якщо дійсно хресту не повинно віддавати шани з тієї причини, що на ньому Христос прийняв смерть, і визнати, що смерть ця не була священною і спасительною, то чому ж, як говорить Апостол, в смерть Його ми хрестились? Яким же чином ми будемо приймати участь у Його Воскресінні, якщо не будемо з’єднані з Ним подобою смерті Його?”. Український святий, святитель Димитрій Ростовський, в своєму слові на Воздвиження говорить: “Достойно і праведно поклонятись Х ресту Христовому, бо цим благословенним деревом була переможена смерть і дароване життя. Через райське дерево ми були підкорені смерті, а через дерево хресне оживлені; першим вигнані з раю, другим сходимо на небо; першим нас переміг ворог, другим ми перемагаємо ворогів наших: тому достойне всякого вшанування це благословенне дерево”.
Найранніша згадка західних джерел про свято Чесного Хреста знаходиться у Силосському (іспанському) лекціонарії (збірнику читань), що виник близько 650 року, під ім’ям “дня святого Хреста” 3 травня; також під іменем “віднайдення святого Хреста” у древній галлі канській літургії. Зазначимо, що свята під 14 вересня ні той, ні другий пим’ятник не називає. Але згадуються обидва свята у Сакраментарії (Требник) Геласіанському (приписується літургістами-дослідниками папі Геласію V ст., датується VІІ-VІІІ ст.), щоправда, згадка про свято 14 вересня – це нізніша вставка. Порівняльний аналіз історичних згадок про свято Воздвиження Чесного Хреста Західної Церкви із історичними даними Східної наводить проф. М. Скабалланович: “ 14 вересня стає вперше відоме під іменем – воздвиження Хреста лише у VІІІ ст…. Яка протилежність зі Сходом, де ні один із найдревніших календарів (за виключенням сірійського ІV ст., що має з двонадесятих свят тільки Різдво Христове), не обходиться без Воздвиження, а інші місяцеслови, наприклад, Константинопольський VІІІ ст., дають йому чотирьохдневне перепразнецтво з 10 вересня (коптський календар – трьохдневне)”.
Піснеспіви на свято Воздвиження хреста Господнього складені святими Андрієм Критським (VІІ ст.), Косьмою Майюмським, Феофаном Константинопольським, Іоаном Дамаскіним, Йосифом Студитом, імпер. Львом та іншими. Щодо самого складу богослужбових чинів Воздвиження, то необхідно сказати, що вже з VІІ ст. відомий короткий чин богослужіння цього свята. Це в Єрусалимському Канонарі (уставі) грузинської версії з практикою VІІ ст. Про цю історичну згадку так коротко оповідає М. Скабалланович: “Як і в інших найдревніших пам’ятниках богослужбового уставу, що збереглися до наших часів, тут для даного свята дається тільки чин воздвиження хреста і літургія (як і для інших свят тільки чин літургії, за винятком Різдва Христового і Богоявлення)”.
Подібний інформативний стан характерний і для ще однієї пам’ятки – Усаву великої Константинопольської церкви (св. Софії), що дійшов до нас у рукописі Х ст. Поклоніння Хресту за цим уставом починалось з 10 вересня, але на яких богослужіннях і за яким чином воно звершувалось, пам’ятки про це не говорять. Наступну ступінь у формуванні служби Воздвиження і особливо у розвитку самого обряду воздвиження Хреста представляє собою Канонар (устав) при євангелії в бібліотеці Сінайського монастиря, в грецьких рукописах ІХ – ХІ ст. “… тут вже запроваджується у вечірню і ранню святковий елемент, але досить невеликий – у вигляді прокимна, читань і тропаря.” [87, с. 205]. Цінним джерлом богослужбової сторони свята Воздвиження є також слов’янські пам’ятники – Устав великої Константинопольської церкви, який дійшов до нас у списку здійсненому Новгородським архієпископом Климентом у 1279 році, Требник Новгородської Софіївської бібліотеки (сучасна Санкт-Петербурзька Духовна академія). Таким чином, саме в рамках Константинопольської традиції, яка в післяіконоборчий період стала визначальною для богослужіння усього православного світу, сформоване святкове богослужіння Хрестовоздвиження. Тому коротко цей шлях розвитку богослужіння можна окреслити наступними словами: остаточно система богослужбового уставу сформувалась в після іконоборчий період – в ІХ – ХІІ ст.; святкування Хрестовоздвиження представляє з себе п’ятидневний святковий цикл, що включав чотирьохдневний цикл передпразнецтва 10-13 вересня і день свята 14 вересня. Особливе значення надається також суботнім іц воскресним дням до і після Воздвиження, які отримали свої літургійні читання. Поклоніння чесному Хресту починалось вже у дні передпразнецтва: 10 і 11 вересня для поклоніння периходили чоловіки, 12 і 13 вересня – жінки. Поклоніння звершувалось між ранньою і полуднем.
Отже, в день свята 14 вересня богослужіння вирізнялось особливою урочистістю: напередодні звершували святкову вечірню з читанням паремій; рання звершувалась за святковим чином, після Великого савослів’я здійснювався чин Воздвиження, який власне є кульмінацією святкового богослужіння і згадується у всіх вищеназваних історичних літургічних пам’ятках.Після закінчення Воздвиження і поклоніння Хресту починалась Божественна Літургія. Так ця святкова подія відображає благоговійність церковного зібрання перед знаменом християнської перемоги – Хрестом, а історія свята співзвучна з історією Церкви Христової Невісти.