Ідейний зміст богослужіння та літургійний опис історії Преображення Ісуса Христа

“На горі преобразився єси, Христе Боже, і ученики бачили славу Твою, скільки їм можна було, щоб, коли побачать Тебе розп’ятого, страждання Твоє добровільне і світові проповідували, що Ти єси воістину Отче сяйво” (кондак, гол. 7)

 

Таку важливу події в земному житті Спасителя Церква ще в древності відзначила особливим богослужбовим шануванням, початок якого походить ще з апостольських часів. Проте щось певного щодо змісту перших молитов на це свято ми не можемо сказати. Очевидним є той факт, що поштовх до остаточного завершення богослужбового чину на честь цього свята був даний зведенням особливого храму на горі Фавор, де й відбулось саме Преображення Господнє, з ініціативи св. рівноап. Цариці Єлени. До сьогоднішнього дня православна Церква користується богослужбовими молитвослів’ями і пісне співами, які були складені таким відомими піснетворцями, як у V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, а в VIII ст. святий Іоанн Дамаскін та Косьма Майюмський.

Богослужбовий устав православної Церкви визначє на честь свята Преображення святкову всенучну відправу, Літургію і освчення плодів. Кожна із цих частин прикрашена своїми особливими святковими молитвами і піснеспівами. Найперше, в чині всенічної нашу увагу привертають стихири на “Господи взиваю”, що “зображають славу і велич преобразованого Господа і в солодких звуках своїх зводять увагу вірних до висоти, ” .

Святкові стихири на Господи взиваю, гол. 4 ніби змальовують саму картину місця Преображення гору Фавор, при цьому містячи богословський зв’язок із не менш важливою подією хресних страждань на Голгофі. Перша стихира говорить: “Раніш Хреста твого, Господи, гора Фавор до неба подібною була і хмара, мов намет, розіпнулася, коли Ти преобразився і від Отця засвідчений був, слава Тобі” . Друга стихира звертає нашу увагу на сприйняття цієї благодатної події першими свідками учениками Христа Петром. Яковом та Іоаном, щоб пояснивши їхній стан. Передати і вірним частку благодатного піднесення і переживання: “петро разом з Яковом та іоаном, що мали бути з Тобою під час страждань твоїх, теж були з Тобою на горі, щоб, бачивши чудеса Твої, не захиталися, як побачать страждання Твої, яким поклонитися й нас сподоби, з великої ласки Твоєї” . Завершальна стихира свята, що виголошується на Слава і нині, гол. 6 додає до центральної події на Фаворі, де здивовано попадали ниць ученики Христові, що не меншим було здивування й ангельського світу, а тим більше світу земного: “Виявляючи наперед воскресіння Своє, Ти на Фавор зійшов, Христе Боже, взявши тоді трьох учеників Твоїх… коли ж Ти, Спасе, прославився, Фаворська гора світлом покрилася й ученики твої, Слово. попадали додолу, не маючи сили глянути на Лице Твоє, ангели з острахом і трепетом служили, небеса вжахнулися, земля затряслася, бачучи Господа слави”.

Після традиційного входу з кадилом, співу “Світло тихе”, виголошення прокимну, читаються святкові паремії, що взяті із книг Старого Завіту: 1-а паремія – (Вих. 24,12-18); 2-а – (Вих. 33, 11-23, 34, 1-8); 3-я – (3Цар. 19,3-16). Ці паремії святкової великої вечірні представляють нам три великі Богоявлення у Старому Завіт народу вибраному Ізраїлю, що відбулись на горі Сінай і Хорив тим великим пророкам, які сподобились бути свідками Фаворського Богоявлення, і бачити тепер лицем до лиця Того, Якого лише образи колись вони бачили, серед бур, громів і блискавок.

На стихирах літії і стиховні Церква закликає своїх вірних духовно піднятись на гору Господню і припасти до таємниці слави Господа, Який Преобразився: “Прийдіть, зійдемо на гору господню і в дім Бога нашого, і побачимо славу преображення Його, славу як Єдинородного від Отця, світлом приймемо світло, і будучи піднесені духом, Тройцю Єдиносущну оспівуймо повіки” . Одна з літійних стихир також говорить і про спасительне значення Фаворської події: “Ти, що світлом Твоїм увесь світ освітив, на високій горі прославився, Милосердний, показавши ученикам твоїм силу Твою, як Ти світ визволяєш від гріха. Тому й ми взиваємо до Тебе: Милосердний Господи, спаси душі наші”. Увагу звертає одна з стихир на стиховні й на майбутню подію, що має статись після Преображення, на яку, власне саме Преображення вказує – Воскресіння Христа і в майбутньому воскресіння всіх вірних, доказом чого є явлення давно переставлених в інший світ – святих пророків Старого Завіту Мойсея, як того. Який зазнав смерті тілом, і пророка Ілію, який тілом був піднесений на вогняній колісниці до неба і не зазнав смерті: “Той, Хто колись з Мойсеєм на Сінаю горі провіщав, кажучи: Я є вічний, – Цей сьогодні на горі Фаворській, маючи в собі природу людини, змінив цей образ перед учениками й показав первісну славу Лиця Свого. І свідками такої благодаті Він поставив Мойсея та Ілію, спілкування в радості сподобавши їх, що провіщають славне після Хреста Воскресіння” .

Особливої урочистості та святковості сповнена рання. І відразу один із сідальних після кафізм на гол. 4 говорить про апокаліптичний аспект Преображення Господнього, коли Христос прийде у всій повноті Своєї слави: “Показуючи зміну людської природи, що буде вдруге страшне й славне пришестя твоє, Ти на горі Фаворі преобразився, Владико, Іллія й Мойсей розмовляли з Тобою, і трьох учеників покликав Ти з Собою, які, бачучи славу твою, сяйву Твойому здивувалися. Ти, Господи, показав їм тоді Твій світ, просвіти ж і наші душі”. Отсаннє звертання благання надає святковим стихирам змісту молитви, звертаючи нашу увагу на реальний аспект Богобачення і преображення нашої впалої природи світлом Божественної істини.

“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і шануємо Пречистого Лиця твого в сяйві слави дивне Преображення” , – це святкове величання, яке традиційно як і всі подібні величання на Господські свята коротко передає зміст святкової події.

Сідальний на гол. 8, що виголошується після полі єлею, містить свідчення Церкви про істинність у Христі двох природ, а найперше, наголошує на Божественнійвеличі Христа як рівного Отцеві і Єдиносущного Отцю: “Коли зійшов Ти з учениками на гору й засяяв славою Отцевою, Іллія з Мойсеєм явилися перед Тобою, бо закон і пророки Тобі, як Богові, послуговують, і, про Синівство твоє по природі засвідчуючи, назвав Тебе Сином Отець, Котрого з Тобою й Духом ми прославляємо”. Очевидно, зміст цього сідального відображає догматичну боротьбу за вчення про рівність Сина і отця, як істинного Бога від істинного Бога, що турбувала середовище Церкви в епоху палких христологічних суперечок. Безумовно, вказівка у цій стихирі, що закон і пророки засвідчують Божество Ісуса Христа у символічному явлення найважливіших пророків Старого Завіту Мойсея та Іллії, яскраво це підтверджує.

Святкове євангельське читання на ранній взяте із Євангелія від Луки – (Лк. 9,28-36), де оповідається про подію Преображення Ісуса Христа Господа на Фаворі.

Стихира після Євангелія, що власне складає завершальний приспів до 50-ого псалма, відповідно до змісту останнього, містить в собі молитву прославлення Христа Господа: “Показавши тільки частину сяйва твого Божества, Спасе, тим, що вийшли з Тобою на гору, Ти навчив їх прагнути до Твоєї небесної слави. Тим-то, дивуючись, вони взивали: “Добре нам тут бути”. З ними ж і ми Тебе, що показав славу Свою, Спасе Христе, прославляємо повіки”.

Особливої уваги заслуговує святковий канон, дітище преп. Іоанна Дамаскіна та Косьми Майюмського. “Вслід за цим Церква славословить Господа, Який преобразився, двома канонами, або віршованими творами, що висловлюють дух свята”. Традиційно до змісту 1-ої пісні усіх канонів на Господські свята 1-а пісня даного канону теж згадує про чудесний перехід через Червоне море ізраїльського народу на чолі з Мойсеєм. Але на відміну від ірмосу тропарі, що слідують після традиційного приспіву канону “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!”, повністю присвячені події свята. За змістом вони пов’язують подію Преображення Христа не тільки із фактом укріплення у вірі учнів у зв’язку скорих страждань, що мають настати. А й у зв’язку із поширенням Церкви Христової у світі і мученицькій кончині більшості апостолів: “Промовляючи слово життя друзям і навчаючи їх про Царство Боже, сказав Христос: У Мені Отця пізнайте, осяяні світлом неприступним, з радістю взиваючи: Заспіваймо богові нашому, бо Він прославився… Силою різних мов ви будете озброєні, друзі-учні, будете дивні при багатстві їх і славою наповнитеся, бо являся світліший від сонця, освітлюючи тих, що з радістю взивають: Співайте Богові нашому, бо Він прославився”. Наступні пісні канону ще більше розвивають цю ідею: 4-а пісня зокрема говорить про прообразне явлення Боже у терновому кущі і на Синаї Мойсею того, що відбулось на Фаворі; 5-а і 6-а пісні окремо звертає нашу увагу на Божественне світло, яке осіняє увесь світ, зберігаючи його благо буття; 7-а, 8-а і 9-а пісні канону оспівують благодатну дію Божественного світла найперше на учеників, що попадали лицями своїми від здивування додолу, а також і на всіх християн, що прийдуть до Христа Бога за посередництвом апостольської проповіді. Сідальний тропар, що виголошується після малої ектеніїї після 9-ої пісня, ніби завершує роздуми тропарів канону про свято прославляючи явлення на горі Фаворській Божественної Тройці: “Світе незмінний, Слово! Сьогодні ми бачили на Фаворі у виявленнім світлі Твоїм світ Отця нерожденного й Духа, що світлом освітлює створіння все”.

Тепер коротко оглянемо богословський зміст стихир хвалітніх, гол. 4. Одна з них звертає нашу увагу на зв’язок події Преображення із хресними страданнями Ісуса Христа, а тому наголошує на тому, що вибір саме цих апостолів Вчителем був особливий, бо вони мали утвердити у вірі інших учеників Христа, коли Ісуса видадуть наче розбійника на розп’яття: “Раніше чесного Хреста й страждань, взявши, кого вважав потрібним, із учеників Своїх, Ти зійшов на гору Фавор, Владико, зволивши показати їм славу Свою, Господи, слава Тобі”. Наступна стихира, як і більшість попередніх святкових молитов, наголошує на явленні під час Преображення світла, яке доводить Божественну славу Ісуса Христа як істинного Сина Божого: “Як побачили ученики, що Ти засяяв славою ясніше від сонця, попадали додолу, дивуючись силі Твоїй і взиваючи: Ти світло предвічне, Христе, і сяйво Отче, незмінний Ти, хоч і прийняв з волі Своєї образ тілесний”.

Безумовно центральною частиною святкового богослужіння являється Божественна Літургія, де звершується Свята Тайна Євхаристії. А тому богослужбовий чин останньої також відзначений винятковою торжественністю і святковістю. Як і Літургія в інші господські свята Літургія на Преображення містить особливі святкові антифони, що підібрані як окремі цитати з книги Псалтир, оспівуючи святкову подію. “На Літургії в антифонах ми слухаємо пророчі слова древніх провидців, які закликають всю вселенну до прославлення Господа Месії, Який зодягнувся світлом наче ризою: Викликніть Господеві вся земля, співайте імені Його, воздайте славу хвалі Його.” Вхідний стих: “Господи, пошли світло Твоє та істину Твою, й вони мене наставлять і виведуть на гору святу Твою”, що теж взятий як пророцтво Давида з Псалтиря, одночасно є і пророцтвом і молитвою, в якій благається піднести вірних на духовну гору, Фавор, висоту споглядання Божественного світла. Також Божественна Літургія містить святкові читання про згадувану подію – 2Петр. 1,10-19; Мф. 17,1-9. Взагалі, на цьому святковому богослужінні, на ранній і літургії, вірні двіччі чують свідчення євангелістів – Матфея і Луки, – про цю подію, тим самим переповнюючись істинного свідоцтва про неї. З трепетною радістю, подібно Петру на Фаворі, виголошує Церква в кінці Літургії причасний стих: “Господи, у світлі Лиця Твого підемо й Імені Твойому радітимемо повіки”. Чітко зрозуміло, що цей завершальний святковий піснеспів сповнений апокаліптичного змісту, переповідаючи, що вірні успадкують Царство приготоване їм від заснування світу, самі засяють як сонце, відображаючи незмінне світло істинного Незаходимого Сонця – Христа Бога.

Завершальною святковою священнодією на свято Преображення Господнього, на Спаса, являється освячення початків від плодів земних: виноград, яблука та ін. фруктів. “Звичай освячувати все Словом Божим і молитвою є, насправді, найдревніший звичай християн, що перейшов до нас від Старозавітної Церкви, а свято Преображення Господнього обраний для благословення плодів тому, що до цього часу вони більшою частиною дозрівають. Церква, благословляючи принесені плоди, від матеріальних плодів возносить наші думки до духовних речей і молить Бога, щоб Він зробив нас причасниками Свого істинного винограду і прикрасив життя наше Своїм вічним і невід’ємним даром”. Приносячи плоди полів та виноградників в дар Господу, ми не повинні забувати, що ми всі повинні бути плодосними деревами у винограднику Господньому, який є Церква Христова. “Плоди, коли ще ростуть весною, бувають дрібними, зеленими і некрасивими; згодом, під дією сонячного світла, теплоти і вологи стають дозрілими, приймають красу і повноту, цілком преображаються. Так земне життя для людини те саме, що і час дозрівання для плодів, сама по собі людина нечиста і гріховна і тому не благообразна; але, якщо вона користується світлом Слова Божого, зігрівається теплотою умилительних священнодій, окроплюється і освячується святими таїнствами, – вона духовно дозріває, і наче зріла пшениця під час жнив, приймається в житницю небесну, у вишні обителі Отця Небесного”

Таким чином, Церква Христова приносить найкращі слова і найвеличніші пісне співи на честь цього свята, щоб прославити Христа і явлення на Фаворі Божественої Тройці, і щоб засвідчити вірним, що це явлення світла і слави Божої є джерелом спасіння для всіх.