НОВА КНИГА ВОЛОДИМИРА БОРЩЕВИЧА – ЗДОБУТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНО-ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

6 квітня 2023 р. у бібліотеці Рівненської Духовної семінарії з благословення керуючого Рівненською єпархією Високопреосвященнійшого митрополита Іларіона відбулась презентація книги відомого історика і дослідника історії Православної Церкви на Волині доктора історичних наук, завідувача кафедри церковної історії РДС Володимира Борщевича – “МИТРОПОЛИТ ОЛЕКСІЙ (ГРОМАДСЬКИЙ) В СТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.” 

Працю над написанням цієї книги автор розпочав ще шість років тому, а задум щодо дослідження цієї непересічної постаті церковної історії з’явився ще раніше, близько двадцяти років тому. Отже, тривалим був науковий шлях дослідження, пошук нових архівних матеріалів та документів, виявлення цікавих іще недосліджених моментів не лише біографії митрополита Олексія (Громадського), а й взагалі особливості церковного відродження та становлення Українського Православ’я у першій половині ХХ ст.

“Церковний дипломат і кар’єрист, освічений, гнучкий і багатогранний — так характеризує митрополита Олексія Громадського доктор історичних наук Володимир Борщевич. Архієпископу Польської автокефальної церкви, керуючому Волинсько-Кременецькою єпархією, до якої входила й Рівненщина, главі Української автономної православної церкви в юрисдикції Московської патріархії, який служив, викладав і проповідував українською мовою, умів порозумітися з оунівцями і нацистами, він присвятив свою нову книгу. Для ґрунтовної праці обсягом на понад тисячу сторінок дослідник опрацював утричі більше джерел, серед яких — матеріали з архівів України, Польщі, Білорусі й Канади.” 

Сам історик про свою працю говорить наступне: “Років двадцять тому, коли я захистив кандидатську, зрозумів, що митрополит Олексій Громадський — яскрава і неоднозначна постать в історії нашого краю, України й навіть у європейському просторі. І ще тоді виник задум написати працю про цього видатного церковного дипломата, який ніколи не обривав зв’язків із тими, з ким, можливо, потрібно буде порозумітися. Кар’єрист, але з великими інтелектуальними здібностями, тут треба віддати йому належне. Для Громадського церква — це було головне, він був молитовником, служив, здійснював треби. Але разом з тим не забував і себе в церкві й не розумів, чому має віддати владу в церкві менш гідним, на його думку. Збирати матеріали почав десь з 2011 року, а з 2014 року вже почав писати. Книга вийшла об’ємною, бо діяльність митрополита Олексія подана на широкому церковно-історичному тлі, щоб зрозуміти, звідки його система цінностей, як вона формувалася.” (https://suspilne.media/412422-viznav-moskovsku-patriarhiu-ale-praviv-ukrainskou-istorik-z-rivnogo-vidav-knigu-pro-mitropolita-gromadskogo/)

“Громадський в липні 1941 року підтримує оунівців, потім орієнтується на німецьку окупаційну владу. А до 1939 року в Громадського взагалі була яскрава кар’єра в польській церкві, а в 1941 році він каже, що та церква була неканонічною. Як так? Він же ж про неї цілі книжки писав. У Громадського тоді було два шляхи — або повернутися в підпорядкування автокефальної церкви митрополита Діонісія Варшавського, або вибудовувати свою лінію, використовуючи проросійські настрої єпископату, духовенства. Він обирає друге і разом з тим заявляє, що це в нього такий шлях до автокефалії української. Так зараз робить УПЦ (МП), хоча вони ніколи в автокефалії не будуть. А Громадський — молодець, він дуже вдало імітував…

Українська ідентичність в ньому була. Бо в 1920-21 роках, коли був ректором духовної семінарії, викладав, служив і проповідував українською мовою. Хоча це робив тільки там, де вимагали обставини і домовленості з польською автокефальною церквою на підтримання деросіянізації, тобто відновлення використання української мови в богослужіннях. В серпні 1941 року одне з його рішень — це дозвіл служити українською там, де це здійснювалося в міжвоєнній Польщі. Тобто позиція Громадського — дати, що вже є, але не більше, не стимулювати інші парафії. Більше того, діловодство Волинської духовної консисторії в Кременці велося українською мовою. 8 жовтня 1942 року Олексій Громадський від автономної церкви підписав у Почаївській лаврі акт єднання з автокефальною церквою. До нього поїхали Степан Скрипник, уже єпископ УАПЦ Мстислав, і архієпископ Никанор Абрамович, архієпископ Київської автокефальної церкви. Цей акт говорив, що віднині існує єдина Українська автокефальна церква. А пізніше Громадський активно протистояв спробам українців створити автокефальну церкву — забороняв у священнослужінні, позбавляв сану, писав гнівні листи до німецької окупаційної адміністрації…

У книжці я висловлюю думку про те, що смерть Громадського, певною мірою, стала важливішою, ніж його життя. Тому що факт вбивства митрополита надзвичайно активно використали німці. В підконтрольній україномовній пресі вони розтиражували повідомлення, що це страшний злочин НКВС, радянських партизан, які замордували главу автономної церкви. Це був інструмент боротьби за прихильність українського населення, коли німці вже зазнавали поразок на початку 1943 року й вони використали авторитет Громадського, його вбивство…

Щодо намірів УПЦ (МП) канонізувати Громадського. Чому він їм такий важливий?

— Відмовитися від Громадського — це визнати, що їхньої юрисдикції в Україні не було, тобто, що вже в 1944 році вони сюди прийшли і незаконно встановили юрисдикцію Московської патріархії. Але вони, фальшуючи минуле, вирішили зробити з митрополита Олексія ревного захисника Московської патріархії, що абсолютно не так. Кажучи, що він мученик, дуже хитро обходять те, що Громадський служив українською мовою, що саме за його керівництва Волинсько-Кременецькою єпархією дві третіх парафії стали частково чи повністю україномовними, що він давав гроші на українські переклади богослужбових книг, що він дав 2 000 злотих на україномовний Октоїх, що він підтримував деросіянізацію, соборноправність. І, зрештою, те, що він в 30-х роках виступав проти Московської патріархії, захищаючи Польську автокефальну церкву і проти єпископів російської церкви в Америці, які казали, що в Польщі православну церкву переслідують і так далі, а він заперечував їхні твердження. Тобто у них такий вибірковий підхід до постаті митрополита Олексія. Але Громадській — один і це все —його життя і діяльність…

Громадський давно був в полі зору науковців, найбільше статей написано з приводу його вбивства. Тому що, тавруючи український визвольний рух, приписуючи так звані злочини, радянська, а тепер — російська пропаганда, серед іншого піднімала й тему вбивства Олексія Громадського. Щодо своєї праці скажу, що 90-95% моментів з його біографії з’ясовано. Готувати книгу до друку почав ще до війни, а її вихід у світ – це просто завершення. Ми переможемо у війні з окупантом – це однозначно, і зараз ця книга, а далі — тим більше буде потрібною, бо істина нас визволить, істина робить нас вільними від упереджень, хибних поглядів, від брехні, від пропаганди, російської зокрема, бо людина, яка володіє правдою, — вільна. Тому вважаю, я це писав і в соцмережах, що це невеличка перемога. Але певен, що вона дасть свій результат, люди будуть читати.

” (https://suspilne.media/412422-viznav-moskovsku-patriarhiu-ale-praviv-ukrainskou-istorik-z-rivnogo-vidav-knigu-pro-mitropolita-gromadskogo/)

Участь у презентації книги взяли викладачі та студенти РДС, науковці Рівного, які цікавляться історією Православної Церкви, представники місцевої інтелігенції та громадських організацій, директор рівненського видавництва “Волинські обереги”, де власне і була надрукована ця книга п. Віталій Власюк та літературна редакторка та коректорка книги п. Людмила Алконова, які безпосередньо були причетні до появи у світ цієї книги. У ході обговорені з вітальними словами на адресу автора виступили Високопреосвященнійший Федір митрополит Полтавський та Кременчуцький, доктор церковно-історичних наук, прорекор КПБА прот. Віталій Клос (через но-лайн презентацію) та прот. Олександр Кулик, настоятель Свято-Параскеської парафії с. Дядьковичі Рівненського району. Всі виступаючі висловлювали своє захоплення та повагу автору, бажаючи йому подальших успіхів у науковій роботі. 

Слід зазначити, що дана книга змогла побачити світ при активній підтримці та протекції екс-голови Рівненської обласної ради, депутата Рівненської облради та воїна полку “Азов” п. Сергія Кондрачука, який будучи на високій державній посаді ініціював виділення державних коштів у сумі 100 тис. грн. ще у 2021 р. 

За клопотанням Високопреосвященнійшого Іларіона митрополита Рівненського і Острозького Його Блаженство Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Епіфаній Митрополит Київський і всієї України удостоїв наступними високими церковними нагородами таких осіб: Володимира Борщевича за сумлінну і жертовну працю на благо Православної Церкви та України орденом святого архістратига Михаїла 2 ступеня, Сергія Кондрачука – орденом святого великомученика Юрія Переможця, Людмилу Алконову – орденом святої рівноапостольної княгині Ольги. 

На завершення сам автори щиро подякував усім присутнім за теплі слова і дружню атмосферу заходу, за хороші побажання усім виступаючим, за підтримку та допомогу у виданні цієї книги усім причетним, наголосивши, що Господь закликає усіх до пізнання істини, бо Істина Божа нас зробить вільними.

Традиційно на завершення наукового заходу семінарський хор при керівництві Ірини Пасічник виконав кілька церковних піснеспівів.

Бажаючі отримати у свою бібліотеку цю цінну книгу звертайтесь до автора – Володимира Борщевича.